«Куди не звертаємося, всюди глуха стіна»

Скаржаться пенсіонери з Нововолинська, які проживають у власних будинках за 200 метрів від міської ради і у яких кілька тижнів не працює радіо. А в дощ перебиратися через калюжі їм доводиться мало не на човні.
Днями в редакцію нашої газети звернувся мешканець вулиці Крайньої, яка знаходиться приблизно за 200 метрів від будівлі міської ради, пенсіонер Віктор Мусійчук (вул.Крайня, 37) зі скаргою на те, що на їхній вулиці, а також у пенсіонерів із провулка Крайнього та проспекту Дружби, вже кілька тижнів не працює радіо. Люди неодноразово зверталися до керівництва місцевого «Укртелекому», телефонували на «109» і навіть на «гарячу лінію» в Київ, але безрезультатно. Тож, утративши надію вирішити це болюче питання самотужки, пенсіонери звернулися по допомогу до журналістів.

«Вам не подобається, що не працює радіо, – відмовляйтеся від нього»
Зваживши на прохання людей, вирушаю за названою адресою. Віктор Мусійчук уже чекав мене на початку вулиці. Невдовзі підійшли ще двоє жінок – Марія Нікитенко (пр.Дружби, 45) та Раїса Ольховська (пров.Крайній, 6).
- Я живу сама, абсолютно нічого не бачу, через що не можу дивитися телевізор. Тому радіо було для мене єдиною розрадою і засобом зв’язку зі світом. А в кінці серпня радіо замовкло. Ми прочекали тиждень-другий, але відновити нам радіо ніхто не спішив. Тоді я пішла по сусідах збирати підписи. Підписалися шестеро під зверненням пенсіонерів, інші мешканці радіо відключили. Сусідка, яка працює в «Укртелекомі», занесла заяву своєму керівництву, а там їй сказали: «У нас немає коштів на нові кабелі». Куди ми тільки не зверталися, але всюди натикаємося на глуху стіну, - скаржиться Раїса Миколаївна.
- Я теж живу сама, також маю проблеми із зором та хворий хребет. Якось три місяці не могла підвестися з ліжка, і єдиною розрадою для мене було радіо, але 30 серпня воно перестало працювати, - долучається до розмови Марія Никанорівна. – Кілька місяців не працював також і телефон. Додзвонилися на «109», а там кажуть: «Вибачте, але ми не в змозі вам допомогти, бо й самі не можемо зв’язатися з Нововолинськом». Лише через два дні після того, як моя дочка, що мешкає у Львові, зателефонувала «на гарячу лінію» в Київ, телефонний зв’язок нам відновили.

«Як нашій владі не соромно?»
- І ще одне: невже владі нашого міста не соромно за вигляд, який має вулиця, що знаходиться за дві сотні метрів від міської ради? Більше місяця тут на узбіччях буяли справжні джунглі, які викосили лише після втручання преси, а потім таким же чином вулицю прибрали. А це ж центр міста. А на вулиці Зеленій, де проживають родичі наших владців, і асфальт поклали, і прибирають, і бур’яни викошують. Я вже готова платити і плачу, але де знайти косарів? – обурюється жінка.
- Комунальники посилаються на те, що вони, мовляв, прибирають вулиці там, де є тротуар, хоча він тут був. Та після того, як різні служби кілька разів усе перекопали і так залишили, його ледь видно, - люди ведуть мене до садиби Надії Коковської і показують залишки асфальту біля паркану.
- Я сам колишній будівельник, але ніяк не можу зрозуміти логіки людей, які не ремонтують у місті дороги, - продовжує Віктор Мусійчук. – Приїжджає, наприклад, на Автобусну бригада, асфальтує 100 метрів, кидає і йде на Маяковського. Там теж кладе 100 метрів і переходить на Тиху, Некрасова і т.д. Частину своєї вулиці ми із сусідами, скинувшись, заасфальтували самі. Потім приїхали дорожники, проклали ще кусок асфальту, дійшли до обійстя Кривенчуків, де величезна калюжа не висихає до кінця навіть при хорошій погоді (в дощ через неї взагалі неможливо перебратися, особливо дітям), і все – перейшли на іншу вулицю. Невже не доцільніше було б ремонтувати вулицю повністю, а вже потім переходити на іншу? У нас же чомусь прийнято по кілька разів ганяти техніку і людей по одних і тих же дорогах. Подивіться он, які ями на перехресті пр.Дружби і вул.Східної. Щодня там проїжджає більше сотні машин. У дощ туди стікає вода зі всіх прилеглих вулиць, утворюється величезна калюжа, перебратися через яку можна хіба що на човні. Коли асфальтували частину нашої вулиці, ями тут не були ще такі великі. Щоб їх засипати, не треба було багато матеріалу, але ремонтники не зважили на прохання людей. Тепер же на ці ями знадобиться, щонайменше, машина асфальту. А подивіться на кабель, який обвис на нашій вулиці мало не до землі. Он там, на пагорбку, де гараж, до нього запросто може дотягнутися рукою дитина. І нікому немає до цього ніякого діла.

«Ми вам зателефонуємо і повідомимо результат»
Після зустрічі з пенсіонерами пробую сама додзвонитися до керівника місцевого цеху електрозв’язку №2 Валентина Чапюка, двох його заступників та начальника дільниці з надання послуг населенню, але впродовж трьох днів у трубці чути лише довгі гудки виклику. Набираю «109», і оператор довідки, вислухавши мою розповідь про проблеми людей, радить зателефонувати на «гарячу лінію» в Київ.
Після 20-хвилинного спілкування з автовідповідачем трубку нарешті знімає оператор, яка представляється Зіновією. Називаю їй своє ім’я, професію і викладаю суть справи. Оператор записує названі мною адреси, телефони й обіцяє негайно передати все в Луцьк і повідомити мені та названим мною людям про результати розгляду їхньої скарги. Але минув тиждень, а віз, як кажуть, і нині там. Ні я, ні пенсіонери так і не дочекалися дзвінка.
Валентина Савчук, м. Нововолинськ

Розділ новин: 

Коментарі