Він запам’ятався багатьом володимирчанам у своєму неповторному образі – високий, ставний, справжній козак у крислатому капелюсі. Гучний голос, впевненість у собі, мужність, вміння завжди говорити правду, незважаючи на персону, а ще – велика любов до минулого Волині та України, прагнення пізнати істину, дослідити призабуті сторінки минувшини - таким був Леонід Михальчук, незабутній краєзнавець, якого вже 10 років немає серед живих…
Леонід Анатолійович Михальчук народився 25 жовтня 1954р. в селі Будятичі Іваничівського району на Волині. Здобувши середню освіту у Нововолинську, продовжив навчання в Харківському військовому училищі.
Більшу частину свого свідомого життя присвятив службі в армії. Нелегкі життєві дороги повели його з родиною усіма куточками колишнього СРСР і Німеччини. Особливо важкою була служба в Афганістані...
Вийшовши на пенсію, Леонід Анатолійович активно займався краєзнавчо-пошуковою роботою. Коло його дослідницьких зацікавлень було досить широким, але найбільше любив своє рідне Прибужжя.
Михальчук грунтовно вивчав архітектурну спадщину 17 століття, зокрема монастирі, збудовані при підтримці воєводи Адама Киселя. Для цього він самотужки подорожував до тих місць, де вони були зведені, відвідав Максаківський монастир на Чернігівщині, Могилянський у с. Могильному.
У Києві Леонід Анатолійович зустрівся з нащадками старовинного роду Киселів, які володіють геральдичними документами, котрі підтверджують їхню належність до цього роду.
Наш незабутній земляк також вивчав історію старовинного козацького роду Черняків (1710р.) і виявив, що їх фамільний маєток знаходився поблизу с. Нова Лішня. Згодом у цьому маєтку жив відомий історик, письменник, статський радник Григорій Богуславський.
Краєзнавець дослідив історію древнього українського роду Олізарів, який спольщився у 16 столітті.
Його цікавив родовід відомого вченого-агрохіміка Євгена Бобка, оскільки той був земляком Михальчука. Пан Леонід рейсовим автобусом привіз залізний хрест з Володимира і встановив його на занедбаній могилі сестри Бобка – Лідії...
Перу дослідника належить стаття про начальника 10-ї прикордонної застави Василя Чернова.
Михальчук досліджував життя і діяльність лікаря і громадського діяча, жертви репресій Арсена Річинського, спілкувався з його дружиною Ніною Павлівною і розшукав у запасниках Львівської бібліотеки імені В. Стефаника НАН України рукопис його праці «Проблеми української релігійної свідомості».
Ось як згадує про колегу директор Володимир–Волинського історичного музею Володимир Стемковський: «Леонід Анатолійович був надзвичайно обдарованою і енергійною людиною. Він мав контакти з директором Львівської бібліотеки ім.Стефаника Ларисою Крушельницькою і привіз звідти бронзову медаль Олександра Цинкаловського, якою відомого археолога нагородила Польська академія наук. Так Михальчук виконав заповіт Олександра Миколайовича, який хотів, щоб ця медаль зберігалася у володимирському музеї».
А ще Леонід Анатолійович цікавився впровадженням християнства у Київській Русі, хотів відновити дубовий хрест між селами Будятичі, Грибовиця, Тишковичі, Нова Лішня, котрий в 1966р. зруйнували атеїсти. Він був активним учасником Народного Руху у Володимирі, брав участь (1997р.) у розкопках на місці володимирської в’язниці, намагався досліджувати теми, які раніше були замовчувані або мало вивчені – у цьому цінність його краєзнавчих пошуків.
Леонід Михальчук відійшов за небокраї Вічності 10 вересня 2009 року. Похований на Федорівському кладовищі у Володимирі–Волинському.
Богдан Янович, науковий співробітник істричного музею
Коментарі