Конфлікт з клієнтом вирішився весіллям

Це був останній день роботи Світлани в книжковому магазині. Ще зранку дівчина зібрала свої речі, документи і мляво відпрацьовувала зміну. Вона майже не підходила до покупців, не давала доречних порад та консультацій. Байдуже відсиджувала останні години свого перебування в магазині, якому віддавала всі свої сили, в який щодня вкладала власну душу.
Раптом тишу порушив сердитий голос покупця. Той наполегливо намагався щось пояснити продавцеві. Виник скандал, який ніяк не вдавалося припинити, і традиційний ритм роботи в крамниці було зірвано. Та Світлана, яка завжди допомагала залагоджувати конфлікти з покупцями, цього разу навіть не захотіла виходити в зал. Спілкування з колегами та покупцями стало для неї обтяжливим. Та згодом усе-таки довелося. Зі спотвореним люттю обличчям у відділ увірвалася Наталія Іванівна, директор магазину. «Іди-но, вирішуй проблему зі своїм постійним клієнтом!» — кричала вона, нервово розмахуючи руками. Тієї миті жінка нагадувала розлючену пантеру, й Світлана зрозуміла, що краще не сперечатися.
— Що трапилося? — запитала Світлана суворо, без звичної посмішки.
- А чому Ви сьогодні такі засмучені, і куди зникла ваша чарівна усмішка? — спробував розпочати розмову Андрій, та дівчина відразу ж припинила його розпитування.
— А Вам що до того, який у мене настрій? — різко відрубала Світлана, і потім уже спокійніше спитала, — Чим саме Ви незадоволені?
— Розумієте,— якось мляво розпочав Андрій, — остання книга, яку Ви мені запропонували, бракована.
— Та невже? — здивувалася продавець.— Цього не може бути. Ану, покажіть-но її мені.
Андрій тремтячою рукою простягнув «Алхіміка» Пауло Коельо. Світлана швидко взяла книгу, розгорнула й побачила в ній записку.
— А це що таке? — глянувши на Андрія, спитала дівчина.
— А Ви самі подивіться, — ховаючи погляд, тихо відповів хлопець.
Розгорнувши папірець, Світлана прочитала рядки, написані червоною ручкою: «Світланочко, я давно вже не можу звести з Вас очей. Ваш ніжний голос настільки приємний, що я готовий слухати його щодня, щохвилини. Здається, Ви та жінка, яку я шукав усе своє життя. Будь ласка, дайте мені шанс Вас завоювати». Світлана була не в змозі щось відповісти.
Вона зовсім не очікувала того, що сталося. Андрій же в ту мить був готовий крізь землю провалитися. Він так непокоївся, що дівчина йому відмовить, і тоді всі його мрії про спільне майбутнє будуть назавжди зруйновані. Думка про те, що, можливо, він уже ніколи не побачить Світлану, була нестерпною. Та побачивши, що дівчина хвилюється не менше, ніж він, узяв її за руку та вивів із магазину, якомога далі від заздрісних продавців. Йдучи поруч з Андрієм, Світлана весь час мовчала. А той ніяк не міг відвести від неї зачарованого погляду. Вона була такою близькою й далекою — дівчина його мрій, і тепер він знав, що ніколи не відпустить її від себе: занадто довго шукав таку, як вона. Почав розповідати про себе, свої почуття до неї, побоювання. Згодом дізнався, що хвилювання були марними — дівчина зізналася, що Андрій також їй подобається. Розмовляли, здавалося, цілу вічність, забувши про все на світі. Через декілька тижнів, гуляючи містом, Світлана з Андрієм проходили повз РАГС. Хлопець, глянувши на вивіску, запросив кохану туди. Дівчина, трохи повагавшись, погодилася. І невдовзі вони побралися.
— Не ображайся, але чому з-поміж сотні дівчат, які, напевно, крутилися біля тебе, ти обрав саме мене? Невже не було кращої кандидатури на посаду твоєї дружини? — якось спитала коханого Світлана.
- Знаєш, залицяльниць і справді не бракувало. Та тоді мені було не до них — робота забирала і, зрештою, далі забирає весь мій час і сили. Крім того, серед них не було тієї, яка припала б до вподоби. Я вже почав було побоюватися, що зі мною не все гаразд… Однак, коли побачив тебе, зрозумів, що і я можу закохатися, та ще й по самі вуха. Я постійно шукав привід, щоб побачити тебе. Через те й купував усі ці книги, які тепер доведеться читати ціле життя. Але я зовсім не шкодував грошей, оскільки бачив твою милу посмішку, чув теплі слова. Я був зачарований тобою, і мені було, є й буде байдуже, яка в тебе освіта, статус тощо, оскільки просто шалено кохаю тебе й хочу, дуже хочу, щоб ти завжди була зі мною, а я вже зумію подбати, щоб біля мене тобі було спокійно та затишно.
Андрій замовк, бо інші слова були зайвими. Світлана лагідно поглянула на нього, зворушена цією щирістю, і міцно-міцно пригорнулася до коханого.
P.S. На весілля, яке було доволі скромним, Світлана запросила своїх колишніх колег із книжкового магазину. Іноді вони заходять у той же книжковий магазин, щоб щось купити. Крім Наталії Іванівни, їм тут завжди раді. До книжкових крамниць у молодят особливі сентименти — тепер вони знають, що саме тут можна зустріти справжнє кохання…
Олена Зініч, м.Володимир-Волинський

Розділ новин: 

Коментарі