Ірину Петрівну Божик у нашому славному Володимирі знають всі, а прихильники бальних танців – у першу чергу. Клуб спортивного танцю «Грейс», президентом та засновником якого є Ірина Петрівна, цього року відмітив своє 25-ліття. Переможець всеукраїнських та міжнародних фестивалів та конкурсів в Польщі, Іспанії, дворазовий володар гран-прі міжнародного фестивалю в Болгарії «Світ, мистецтво і море», переможець Чемпіонату світу з артистичного танцю в Чехії (за версією WADF) – це лише частина здобутків клубу.
Як складався шлях цього знаменитого колективу, ми простежили разом з Іриною Петрівною у її спогадах. Ірина Петрівна родом з Турійська. Саме тут в 1998 році був зареєстрований клуб спортивного танцю «Грейс» («грація» з англ.). У Володимир сім’я переїхала у 2000 році.
- Ми приїхали до Володимира-Волинського, як тоді називалося місто, на запрошення Лис Наталії Анатоліївни поставити танець, а батьки буквально засипали нас пропозиціями відкрити в місті танцювальну групу. Після певних роздумів ми погодилися і відкрили першу, згодом другу, третю танцювальну групу, - пригадує Ірина Петрівна. – Оскільки ми жили в Турійську і мали маленьку донечку, їздити до Володимира було дуже незручно. Ось чому, заручившись підтримкою доброго родича, зважилися на переїзд. Спочатку відчували себе чужими, але зараз це місто нам - рідне. Тут народився син. Тут дуже хороша аура. Присутність старовинних храмів сприяє тому, що ти відчуваєш намоленість на кожному кроці.
Любов до танцю пані Ірина відчула ще в дитинстві. Дівчинка народилася в сім’ї працівників культури, людей, які любили та високо цінували мистецтво. Мама Ірини, Катерина Мартинівна, була хореографом, батько, Петро Сидорович, також працював в культурі, керував оркестром. Отож, покликання, скажемо, генетичне. За словами самої пані Ірини, дитинство її пройшло на сцені. Гени роду передалися і дітям Ірини Петрівни. Хореографом стала донька Яна, тренером в клубі працює син Микола. Не захотіла природа відпочивати й на внучці, яка кожного разу, відвідуючи бабусю і дідуся, проситься на танці.
- Мені дуже відрадно те, що українці починають відроджувати свою ідентичність. У танцювальних постановках з’являється багато елементів народного танцю, фольклорних мотивів, - продовжує розмову Ірина Петрівна.
Про свій шлях в хореографію Ірина Петрівна мріяла з ранньої юності, а тому дуже хотіла стати студенткою Київського інституту культури, проте батьки не підтримали, вважаючи, що ця професія є значним навантаженням для юної доньки. Отож, Ірина Петрівна закінчила філологічний факультет Луцького педагогічного інституту.
Коли молода вчителька прийшла на роботу, методист оголосив, що в центрі позашкільної освіти є місце хореографа. Юна Ірина, не задумуючись, вигукнула: «Я!». Життя не завжди підносило сюрпризи. Довелося, пристосовуючись до обставин, змінювати місця роботи, але з танцями пані Ірина не розлучалася. І до сьогоднішнього дня вона вважає себе щасливою, що знайшла себе власне в танці.
Пригадався танцювальний бал у Володимирському КМЦ 11 січня 2020 року. У прикрашений зал випливають пари. Серед них - і сама Ірина Божик зі своїм партнером. Боже мій! Яке у неї було обличчя, як сяяв погляд! Ця жінка не просто танцювала, вона жила ТАНЦЕМ. Це була її сутність! Здавалося, душа Ірини Божик десь була в іншому вимірі, куди її підняв на крилах чудовий вальс!
Соратником Ірини Петрівни по хореографії став її чоловік Олександр Володимирович. Він також хореограф. Зустрілися вони в школі, де на той час працювала пані Ірина. Олександр Володимирович трішки молодший від своєї дружини та на той час навчався в 10-му класі. Але що значать декілька років для справжнього кохання? І це підтвердило життя. Вони разом вже 32 роки, виростили дітей, тішаться онукою і разом творять танцювальне диво.
В культурному житті Володимирщини не було, мабуть, жодного свята чи фестивалю, де не брав участі ансамбль «Грейс». Колектив не просто виступає на сцені, а готує власні концертні програми, залюбки підбирає багато номерів, які вражають глядачів. На свій ювілейний вечір колектив підготував аж 24 номери та лише три із них були виконані гостями. Колективу дуже допомагала редакція «Міста вечірнього», велику підтримку надавали батьки. Ірина Петрівна зворушливо пригадує уже покійну Анну Бакун, яка постійно супроводжувала колектив в гастрольних поїздках, також готувала ескізи костюмів, декорувала їх.
На сьогодні у «Грейсі» можуть займатися від 4 до 55 років. Уже приводять своїх діток ті, хто сам відвідував знаменитий клуб. Таким чином формуються танцювальні династії.
Останнім часом редакція нашого видання спілкується з митцями культури під девізом «Мистецтво - теж фронт». Приємно було дізнатися, що ансамбль «Грейс» - активний учасник волонтерського руху. Діяльність у цій площині ансамбль розпочав ще 2014 року і до 2019 року провів 17 благодійних концертів, за що був нагороджений Союзом українок кубком митрополита Андрея Шептицького. Свіжу хвилю в концерти «Грейсу» внесла племінниця Ірини Петрівни, Анна Пасічник, хореограф і постановник клубу в 2012-2017 рр., яка мала великий досвід закордонних шоу. Виступали юні артисти в госпіталях Луцька, Ковеля, Львова, постійно виступали й у військових частинах. Було створено дуже багато патріотичних номерів. У пам’яті Ірини Петрівни закарбувався момент, коли на сцені у Ковелі була представлена композиція «Мальва», а в перших рядах у залі сиділи кіборги, по обличчю яких котилися сльози. Якось Ірину Петрівну на вулиці зустрів чоловік у військовій формі, поцілував руку і запросив на каву. У розмові він сказав: «Я зрозумів, чому я на фронті, коли побачив, як танцюють ваші дітки. Я збагнув, що маю воювати ради цих діток. Ради цього я відважився залишити власних дітей».
Щира дружба на все життя залишилася в Ірини Петрівни з її колишнім учнем Богданом Ряскою, який нині на передовій. Збір з останнього концерту колективу був направлений на 14-у бригаду, в якій воює Богдан. Маючи бойовий досвід, Богдан, щойно розпочалася повномасштабна війна, відразу повернувся з Польщі, став на захист рідної України.
Класик казав: «Коли говорять гармати, музи мовчать». Але скільки людство не пережило війн, музи не слухалися цього наказу. І як не гатили гармати й ракети по музеях, консерваторіях, концертних залах, театрах, музи творили свою шляхетну справу, підтримуючи дух народу, його віру в перемогу. 30 грудня наш славетний «Грейс» відмітив свій ювілей великою і цікавою програмою. І це не просто був концерт. Це вічні сили нашого народу, які з язичницьких хороводів, з перших християнських колядок і обрядів дійшли до сьогоднішніх поколінь і житимуть разом з нашим народом в майбутньому.
Антоніна Булавіна, м Володимир
Коментарі