Ігор Гузь у стінах офісу «Міста вечірнього» без попередньої підготовки відповів на ряд непростих запитань наших читачів

14 вересня під час чергового візиту у Володимир народний депутат України Ігор Гузь став нашим редакційним гостем. У ході розмови він легко та невимушено, як кажуть, без папірця з підказками, відповів на ряд запитань, які найбільше цікавлять наших читачів.
-Ігоре Володимировичу, від якої партії Ви маєте намір балотуватися на наступних виборах, адже сьогодні рейтинг «Народного фронту» складає лише 2%?
-Я – член «Народного фронту». Коли будуть вибори – подивимося. Початок сесії мене переконує в тому, що виборів слід чекати не так швидко, як декому цього хочеться. Так, я балотувався від «Народного фронту», але зараз наша команда проводить роботу без оглядки на політичні моменти – і це сприймається. Де б я не бував, ніхто не питає про мою партійну приналежність. Я – депутат-мажоритарник, який працює на округ. Що буде далі з «Народним фронтом», побачимо. Але є інші варіанти, наприклад, іти самовисуванцем за підтримки декількох політичних партій різного характеру. Може змінитися й сама виборча система. Якщо буде як зараз – мажоритарні округи – це одна ситуація, якщо ж будуть відкриті списки – то зовсім інша. Тоді вже не гратиме роль те, хто перший в окрузі чи п’ятий. Тут буде мати значення інше, і в цьому – основна загроза. Тож хочу сказати читачам: у відкритих списках є свої плюси, але є й великий мінус. І справа не в тому, чи потраплю особисто я у Верховну Раду. Округ №19 може взагалі не мати свого депутата у парламенті. Чому? Тому що я, наприклад, балотуюся від непрохідної партії, яка набирає, припустімо, 3,5%, а не 5 прохідних відсотків. Я займаю перше місце, але за законом про відкриті списки не потрапляю до парламенту. Скажу відверто: я – противник такої виборчої системи. Сьогодні Стара Вижівка, Шацьк не мають своїх депутатів. Людям немає до кого звернутися. Хто захистить їхні інтереси у парламенті? Звісно, можуть попросити допомоги, скажімо, у ковельського депутата. Але для нього це буде додатковим навантаженням, бо і в своєму окрузі проблем вистачає.
-Нещодавно було оголошено про Ваш сумісний з Ігорем Палицею заплив на озері у Згоранах. Чи свідчить це про Вашу політичну співпрацю?
-Це свідчить про те, що ми співпрацюємо з головою обласної ради. Але сигнал ви окреслили правильно. Озеро не варто будь з ким перепливати, а треба з надійною людиною (сміється).
-У грудні 2014р. Ви проголосували за норму закону, відповідно до якої влада може закривати малокомплектні школи без погодження з жителями сіл. Чи не шкодуєте про це?
-Дійсно, була така норма закону. Але й позиція районних рад є важливою. Наприклад, Володимир-Волинська районна рада прийняла рішення про закриття шкіл, а Іваничівська й Любомльська – відмовилися. Тож дискусія з цього питання триває. Я не можу сказати, шкодую чи не шкодую. Тоді приймалося багато всяких норм – ви ж пам’ятаєте, що це був за час. Ішла підготовка до прийняття бюджету на 2015 рік. У будь-якому випадку я не ховаюся від цієї проблеми. Якщо запитаєте, чи має перспективу школа, де навчається 5 учнів, то відповім відверто: не має. У таких школах, навіть якщо вони початкові, учні адекватної освіти не отримують – це моя точка зору. Дітям потрібне спілкування з однолітками та значно ширші можливості. Хочу зазначити, що у Любомльському районі, де малокомплектні початкові школи не закрили, виникла проблема, яка може бути і у вас. Педагогів примушують вчити дітей, які навчаються у класах по 5-6 учнів, вдома. При цьому школа існує, платять кошти за енергоносії, зарплату вчителям. А батьки б’ють на сполох і просять вчити дітей у стінах школи. І зараз я добиваюся того, аби відновили нормальне навчання, адже вдома можуть бути неприйнятні для цього умови, та й інші обставини: жахливі погодні умови, розмиті дороги, великі відстані в межах сіл, інше. Я намагаюся займатися цим питанням, але фактично всі рішення – це постанови Міністерства освіти і науки, одне з яких дозволило приймати певні ухвали обласним та районним адміністраціям.
-Ви підтримували призначення на посаду міністра енергетики та вугільної промисловості спочатку Володимира Демчишина, потім Ігоря Насалика. Чи відчуваєте відповідальність за політику, яку проводить профільне міністерство щодо закриття волинських шахт?
-Справді, я голосував і за Демчишина, і за Насалика, і кожному з них давав певний час, скажімо, 100 днів, щоб освоїтися на посаді. А потім реагував на результати. Критикував Демчишина, а Насалика – ще більше. По завершенні ста днів під час нашої зустрічі у нього в кабінеті він обіцяв мені відвідати Волинь до 15 липня, аби на місці розібратися із ситуацією, запропонувати план виходу з кризи вугільної галузі (шахта №9, «Бужанська», що робитимемо з 10-ю шахтою). І третє: обіцяв призначити постійного адекватного керівника, який буде розв’язувати проблеми нововолинських шахтарів. Насалик слова не дотримав – боїться. Отже, стратегії немає, керівника немає (лише в.о.). Тому я буду пропонувати відсторонити пана Насалика від займаної посади, бо він не виправдав моїх надій. Сьогодні стоїть питання про закриття першої та дев’ятої шахт. А що буде з приміщеннями? Як вони використовуватимуться? Просто затоплять чи здадуть нормально, за прийнятою процедурою?.. Ні для кого не секрет, що сьогодні шахта «Бужанська» оголошена на приватизацію, бо вона збиткова. Звісно, можна оголосити, а не шукати інвестора чи інших шляхів… До речі, шахта №10 – найболючіша проблема. Йдеться про 100 мільйонів, виділених цього року згідно із законопроектом, з яких підприємство отримало, здається, тільки 13. П’ятнадцятого вересня Кабмін закладатиме бюджет на 2017 рік. Я сподіваюся там побачити суму на 10-ту шахту. Якщо її не буде, то будемо всім миром об’єднуватися, аби відстояти. Отже, якщо я віддав свій голос за те чи інше рішення, то однозначно відчуваю себе співвідповідальним. Водночас, якщо проголосував за людину, то це не означає, що я зобов’язаний погоджуватися з усіма її діями. На відміну від Демчишина, якого я не знав, Насалик – мій колега-депутат. Він довгий час працював у комітеті та запевняв мене, що все буде гаразд. Але, на жаль, не все. Тому я як депутат-мажоритарник маю право критикувати.
-Чи вважаєте Ви тарифи на комунальні послуги обґрунтованими? Чи будете впливати на регулювання тарифів? Яким чином?
-Зауважую, що Верховна Рада не встановлює тарифів. Їх встановлює НКРЕ, а затверджує Кабмін. Я вважаю, що питання тарифів не є «чорним» і не є «білим». Тобто, не можна сказати, мовляв, давайте все повернемо, як було, бо система, коли держава платила за громадян, не дієздатна у сучасному світі (пам’ятаєте, у радянські часи та на початку 90-х енергоносії коштували копійки?). З іншого боку, так різко підвищувати тарифи не можна, це мало б відбуватися поступово, бо паралельно стоїть питання енергоефективності, енергоощадних заходів. Нині скільки людей повертаються до твердого палива, від якого давно відмовилися, утеплюють будинки, шукають альтернативні шляхи. А на це потрібен певний час. Тому я засуджую такі різкі стрибки тарифів і висловлюю свою позицію вголос. Як можу на це вплинути? Обіцяв Володимир Гройсман зустріч зі мною і колегами-мажоритарниками. Будемо спілкуватися. Крім цього, я хочу вибити додаткових 8млн.грн. для свого округу до кінця року. 12 мільйонів уже надійшло. На ці гроші будуть реалізовані різні проекти, зокрема, перекриття даху у пральні ЦПО, побудовано 77 дитячих майданчиків. А про 8 мільйонів ще поговоримо.
-Як Ви зазначили, найближчим часом буде споруджено 77 дитячих майданчиків. Скільки з них планується облаштувати у сільській місцевості?
-По 5 майданчиків планується збудувати у Нововолинську і Володимирі, 67 – у селах. Вартість кожного з них – 80тис.грн.
-А чому кошти виділили так пізно? Зараз у районі в авральному порядку підбираються ділянки, виготовляється проектно-кошторисна документація, аби встигнути освоїти ці гроші…
-Не треба створювати проблем, де їх немає. Є влада, яка повинна все організувати, інакше навіщо її обирали. Сільські голови з депутатами знайдуть ділянки, ПКД зараз виготовляється швидко, а коштує вона 800грн. Невже у сільрадах не знайдеться таких грошей? Усе це приємна робота, бо є кошти. І часу достатньо, тож мене не хвилює це питання. Я вже казав, що не буду працювати з тими громадами, які до кінця року не реалізують виділені гроші та повернуть їх у бюджет. Тож думаю, що все буде гаразд.
-Якщо взяти до уваги сьогоднішні ціни і тарифи, то якою, на Вашу думку, має бути в Україні мінімальна зарплата?
-Я б міг сказати, як один мій колега в парламенті, що держава повинна радикально збільшити зарплати та інші виплати. Але ж треба виходити із сучасних реалій. А реалії такі, що розміри зарплат бюджетників, пенсій і стипендій мають співвідноситися з розвитком економіки, сплатою податків, інвестиціями, які надходять. Є ще питання корупції: якщо будуть менше красти, то більше грошей надходитиме у бюджет. Я знаю статистику Мінекономіки. Вже 5-й місяць поспіль промислове виробництво потихеньку зростає – від піввідсотка до півтора. Цей ріст, який вперше спостерігається від початку війни, ще нічого не означає, але тенденція хороша. Щоб підвищити зарплати, динаміка росту економіки має бути набагато інтенсивніша. А щодо розміру мінімальної зарплати, то треба дивитися на Польщу, Латвію, Литву. Естонію та розуміти, що ми маємо прагнути до їхнього рівня життя. Точну суму назвати важко – 8, 10 чи 15 тисяч. Треба мати співвідношення їхніх цін та тарифів з доходами, бо там також є питання.
-Одна із основних проблем Володимира-Волинського і особливо району – брак робочих місць. Безробітні, а також люди, які не хочуть працювати за мізерні зарплати, живуть за рахунок так званого «польського бізнесу». Якою Ви бачите перспективу для нашого регіону, адже існуюча ситуація не може тривати безкінечно?
-За сприйняттям виборців, народний депутат займається всім: інвестиціями, ЖЕКами, тарифами. І це справді так, бо люди йдуть з різними питаннями. До речі, у мене сьогодні дві зустрічі у дворах Володимира. До листопада я хочу їх провести 20, бо дехто не знає своїх депутатів міської ради, дехто не бачив в очі відомих опозиціонерів з облради. Не хочу їх критикувати, але спитайте, що вони зробили за рік… Я ж готовий звітувати за все, в тому числі – за фонд. Що стосується перспективи. Якщо говорити про район, то це сільське господарство. Крупні господарі (Діброва, Шелепіна, Юнаки) щороку збільшують використання площ. З одного боку це добре, бо землі не пустують, і це правильний шлях, але треба врегульовувати плату за оренду паїв, бо того, що платять, недостатньо. Друге: недавно я був у Молдові – там все засаджено горіхами. У нас в Любомльському районі і частково у Володимир-Волинському - смородина, полуниця, порічки, яблуневі сади. У цьому я і бачу перспективу. Щодо крупних підприємств, то є птахофабрика, яка дає робочі місця, великі надходження у бюджет, хоча й має деякі негативні моменти. А зона пріоритетного розвитку – це Нововолинськ. Водночас великої відмінності між територіями округу немає. І для Володимира, і для району треба шукати інвесторів. Ось у Рівненській області китайці хочуть будувати льонозавод за 100 млн. доларів на тисячу робочих місць. Теоретично він міг би бути і тут. Треба боротися за інвестора, полювати на нього. Кожна міська й районна рада, кожна адміністрація повинна створити відділ із залучення інвестицій, залучити людей, які знають мови. Бізнесменам доведеться доплачувати цим людям, бо, відверто кажучи, спеціаліст, що знає мову і може знайти інвестора на 20 чи 50 млн. доларів, не буде працювати за 1700грн. на місяць. Він сидітиме в іншому місці. У цьому також проблема, бо скоро ми не матимемо чиновників, які б цим займалися. А працювати треба, бо інвестори ідуть, є чимало позитивних прикладів по Україні. Цим має займатися місцева влада, і я як депутат буду пробувати. Але основна робота має проводитися тут, на місці.
-Ви сприяли позитивному вирішенню питання щодо 44-квартирного будинку для військових. Коли ж нарешті цей будинок буде зданий в експлуатацію?
-Я писав листи – і сталося диво: виділили 8 мільйонів. Але вони чомусь застрягли у Львові через халатність Міноборони. Я потрапив на прийом до Гройсмана з цього приводу. Прем’єр вжив заходів. Цього року гроші мають надійти, а дім – добудувати. Для цього знайшли вінницьку фірму, яка негайно приступить до роботи, а розрахунок отримає пізніше. Тож в кінці року у цьому будинку вже справлятимуть новосілля.
-Сільськогосподарські товариства, про які Ви згадали, – справа хороша. Але сільські господарники використовують автоматизацію, що негативно відбивається на зайнятості сільського населення. Немає зараз у селах застосування молодій чоловічій силі. Ваша думка з цього приводу?
-Молода людина знає, що можна повезти горілку й цигарки за кордон і за ходку заробити непогані гроші. І добре, що є така можливість, тисячі людей змогли таким чином і побудуватися, і дітей вивчити. Навіть важко уявити, що було б, якби закрили кордон. Тепер щодо землі. Років 15 тому багато паїв пустувало, бо не було можливості їх обробляти. То це дуже добре, що приходить сільгосппідприємство, орендує землю, вирощує продукцію, продає її, платить податки. Звичайно, без залучення техніки це було б неможливо. А хто хоче працювати, завжди знайде собі заняття. Є чимало фермерів, які мріють про пільгове кредитування на придбання техніки. У цьому - майбутнє села. Але часто заважає молодим людям самореалізуватися пиятика – біда сучасних сіл.
-Читачі не раз піднімали питання щодо Вашої громадської приймальні, яка розташована на 3-му поверсі у приміщенні РДА. Старшим людям важко підніматися, для інвалідів вона взагалі недоступна…
-До мене на прийом ходять сотні людей, але ніхто на це не скаржився. Приміщення РДА вибрали тому, що всі його знають, але в принципі поміняти розташування приймальні – не проблема. Поки щось вирішимо, людей, які не можуть піднятися, приймуть мої помічники і на першому поверсі, якщо попередньо домовитися по телефону. Є й інша проблема: людям, які чекають своєї черги, немає де сісти, у приміщенні РДА ремонт. Аби розвантажити черги, є ідея створити ще одну приймальню – окремо для міста. Я подумаю над цим питанням.
-В Інтернеті розповсюджена інформація про те, що на Волині є родовище нафти. Чи відповідає це дійсності?
-Мене багато разів про це запитували. Уперше ця інформація з’явилася 1 квітня і з допомогою репостів стала гуляти мережею. Тож це не більше, ніж першоквітневий жарт. На жаль.
(Відеоверсію інтерв’ю можна переглянути на сайті нашої газети).
Спілкувалася Міла Сергєєва, м. Володимир-Волинський

Розділ новин: 

Коментарі