«У кожного своя доля і свій шлях широкий» - кажуть у народі. Ось і у героя нашої розповіді життя торувало шлях різними стежинами. Сьогодні Олега Васильовича Тарасюка можна побачити у центрі Володимира з сопілкою в руках. Але не лише виконання українських мелодій вишивало сторінки життя пана Олега.
Він народився 27 лютого 1967 року. Нині проживає в селищі Овадному, доглядає одиноку стареньку тітоньку.
На світ Олег Васильович з’явився у Володимирі, навчався у школі, затим на фізико-математичному факультеті тоді ще Луцького педінституту. Однак скоро відчув, що фізика та математика – не його призвання і перевівся на факультет іноземних мов. Закінчивши навчання, віддав свій борг військовій службі. Знання, здобуті у виші, спочатку застосовував у перекладацькій професії, працював перекладачем на Луцькому електроапаратному заводі. Як педагог викладав іноземну мову у луцькій школі №23.
Оскільки у Луцьку були проблеми з житлом, переїхав до Володимира, де працював у 5-й школі. В цей час Володимирська швейна фабрика зацікавила німецьких спеціалістів і пана Олега запросили як перекладача, оскільки друга іноземна мова, яку він опанував у вищому навчальному закладі, була німецька. Також інколи супроводжував іноземців як екскурсовод, показував їм рідне своє місце, і таким чином познайомився зі священником місцевого костелу. Пан Лешек сприяв тому, що Олег Тарасюк зміг поїхати до Польщі. У Польщі пан Олег працював у школах, пригадує, що ніколи не писав конспектів. У польських школах діють зовсім інші правила, направлені на те, щоб полегшити, а не утруднити роботу педагога.
Згодом працював у Люблінському технікумі, згодом в економічному ліцеї, де мав солідне навантаження – 43 години на тиждень. Фактично робочий день був цілковито завантажений – 13 годин в день.
Особисте життя пана Олега не склалося. Одружився на рідній землі, забрав дружину до Польщі, але сімейне життя дало пробоїну. Колишня дружина поєднала життя з громадянином Польщі.
Довелося панові Олегу скуштувати й журналістського хліба. Писав невеличкі репортажі, вивчаючи життя варшав’ян. В полі зору часто були й українці, які приїздили з різною метою до столиці Польщі.
Після розлучення з дружиною пан Олег повернувся до рідного Володимира, працював у сільських школах.
Ще в інституті в Олега Тарасюка прокинулась пристрасть до поезії. Розпочав з перекладу творів Байрона. А згодом почали з’являтися поезії, присвячені рідній Волині. Один вірш особливо зацікавив. Так може писати не просто поет-професіонал, а людина, яка особливо любить рідну землю.
Волинь, Волинь, кохаю твою землю,
І Світязя глибини я люблю.
Приїдь до мене в гості на Заріччя
Горнятко молока тобі наллю.
Я в Володимирі на лузі перепалю
І у Стирі скупаюсь до схочу.
У Прип’яті я раків назбираю
І в Піщі в лісі сала напечу.
Я привезу чорниці з Любешова,
Лисички у Овадні просто клас.
І манить білими маневицька діброва,
Не гайтеся і приїздіть до нас!
Бо ж на Волині люди працьовиті,
А про гостинність мова вже не йде.
Хто прийде на волинську землю,
З порожніми руками не піде.
Цвіти, мій край, край пісні лісової,
Русалки, Лева, Мавки, Лукаша.
Не знайдеш кращої землі ніде й ніколи,
У ній одній і серце, і душа.
Декламує пан Олег і поезії польською мовою. Однак є в його житті ще одне захоплення – музика. Він закінчив музичну школу по класу кларнета. Свого часу був учасником художньої самодіяльності, брав участь у ансамблі троїстих музик в Овадному. Але останнім часом захопився грою на сопілці. Тут доречно сказати, що сопілка є одним із символів України. Сопілка - один з найдавніших духових музичних інструментів України. Звучання у сопілки дуже ніжне, в чомусь навіть схоже зі звучанням флейти. Має свистковий пристрій і до десяти пальцевих отворів на своєму корпусі. Історичні факти свідчать про те, що, в основному, сопілки виготовлялися майстрами з деревини - бузини або калина. Є факти, про виготовлення сопілок зі звичайного річкового очерету. Для виготовлення сучасних сопілок використовують клен, горіх, бук, липу або пластик. На сьогодні існує багато різних типів цього музичного інструменту, що розрізняються своїми діапазонами й тембрами звучання. Сопілка є дуже древнім інструментом, що з'явилися понад двадцять тисяч років тому. Найдавніша сопілка, знайдена в Чернівецькій області, за оцінками істориків, датується саме таким терміном. Зустрічаються згадки про цей музичний інструмент в стародавніх літописах східних слов'ян одинадцятого століття, українських народних піснях, легендах, переказах. У роботах багатьох українських письменників сопілка згадується, як традиційний музичний інструмент пастухів, троїстих музик, весільних музикантів. До репертуару сопілки дійсно відносять імпровізації музикантів-пастухів, супровід танців на всіляких святах - весіллях, народних гуляннях, обрядах. Гра на сопілці може бути й сольною, і в складі оркестру народних інструментів. Як професійний, академічний музичний інструмент сопілка починає використовуватися тільки в другій половині минулого століття.
У наш час почути виконання гри на сопілці – рідкість. Але, якщо прислухатись, то ніжний голос сопілки нагадує спів жайворонка, переливи солов’їного щебету, тихий наспів джерела. Це співає сама Україна. Отож, коли побачите пана Олега на вулицях Володимира з сопілкою в руках, прислухайтесь і ви будете зачаровані.
Антоніна Булавіна м. Володимир
Коментарі