Стаття «Вулицю Ковельську відроджує підприємство «АМіЛа» («Місто вечірнє», №42 від 20.10.2016 року) не викликала особливих емоцій серед пересічних громадян міста, зате вибухнули обуренням і сарказмом активні постійні дописувачі соціальних мереж. Що ж, ми раді, якщо люди відгукуються на публікації нашого видання, але проблема в тому, що дехто перестає реально мислити, точніше, мислити цивілізовано. Для того, щоб когось у чомусь звинуватити, потрібні факти, а не власні домисли. Отож у чому звинуватили «Місто вечірнє» і автора публікації поборники гладких доріг? На їхню думку, автор не врахував численних недоліків у роботі фірми і це є свідченням того, що стаття написана «на замовлення». Питання лише в тому: хто ж замовник?
Не хочу вести полеміки зі тими, хто для кого критика на чиюсь адресу перетворилася на хобі. Звернуся до людей, які мене зрозуміють, а таких, напевно, знайдеться чимало. Сьогодні в українців найбільшою проблемою є безробіття, яке у свою чергу створює іншу проблему – безгрошів’я. Люди влаштовуються на роботу туди, де можливо, навіть не замислюючись над реальним соціальним обличчям свого роботодавця. Часто ці люди не мають відповідних кваліфікацій, умінь і навичок та освоюють професію «на ходу». Треба ж жити, утримувати родину, годувати дітей.
Холодний осінній вечір вже обіймав сутінками вулиці Володимира, коли автору цих рядків довелося звернути увагу на молодих чоловіків в уніформі від «АМіЛи», які активно копали землю біля бордюрів. Їм би зараз відпочити у колі сім’ї, посидіти біля комп’ютера, але вони працюють. Втомлені повернуться до своїх домівок (мабуть, декому доводиться долати шлях у сільську місцевість) та ще й будуть розкритиковані в’їдливим журналістом за те, що дрімали на роботі. Виходить, доброго слова ці прості люди не варті? Дружини, матері, чиї чоловіки і сини знаходяться на далеких заробітках, працюють важко, мене зрозуміють. То, може, це вони замовили статтю «Місту вечірньому»? До речі, коли запропонувала робітникам сфотографуватися, вони відповіли: «А для чого воно нам потрібне?» Значить, замовниками статті ці роботяги аж ніяк не можуть бути. Хто ж тоді?
Найперший, хто опиняється під підозрою «борців за справедливість», є міська рада в особі міського голови Петра Саганюка. Однак Петро Данилович у присутності представників майже всіх місцевих ЗМІ відвів подібні звинувачення і розкритикував тендерну систему, яка панує в країні. Дійсно, ніхто практично не цікавиться матеріальними і технічними потужностями фірм, які беруть участь у тендерах, не враховується їхній престиж, не беруться до уваги думки попередніх замовників. До тих, хто виграв тендер, не висувається жорстких умов щодо якості та терміну виконання робіт, а тим більше – освоєння коштів, не передбачені штрафні санкції. А тому сказати з упевненістю, що на зміну «АМіЛі» прийдуть кращі підрядники, ніхто з нас не може.
У такому випадку залишається ще один «підозрюваний» – сама фірма «АМіЛа». А чому б і ні? Отримавши ряд серйозних зауважень під час ремонту попередньої дільниці вулиці Ковельської, фірма вирішила себе пропіарити за допомогою місцевої газети, щедро заплатила і… з’явилася публікація, яка комусь нагадала хвалебну оду. Але в такому випадку, чи в публікації сказано хоч слово про досягнення фірми в ремонті доріг, про успішні результати праці? Ні, лише суха інформація як відповідь на численні запитання читачів: «А що то за «АМіЛа?» Про результати ремонту, який проводиться фірмою, говорити ще рано, тим більше, що це – прерогатива спеціалістів. Є компетентні особи, які слідкують за ремонтом вулиці, роблять належні висновки і приймають рішення. Відомо, що 24 жовтня у відповідь на звернення міської влади щодо неякісного виконання і повільного темпу робіт на вулиці Ковельській у Володимирі-Волинському побували представники Служби автомобільних доріг, які контролюють хід ремонтних робіт. Вони зробили висновок, що якість дорожнього покриття на вулиці Ковельській відповідає встановленим нормам. А також запевнили, що Служба автомобільних доріг змусить фірму «АМіЛа» ліквідувати недоліки, які будуть виявлені». А тому якими б ерудованими і компетентними ми себе не вважали, думка спеціалістів є першорядною.
Я далека від того, щоб виправдовуватися. Хотілося сказати добре слово про просту робочу людину і задовольнити цікавість читачів. Та все ж є серед нас люди, які лише вміють критикувати, а самі ні ідеї не подадуть, ні палець об палець не вдарять, аби щось змінити. Наведу приклад. У вітряний вихідний день до мене зателефонував знайомий і повідомив, що біля стели Героїв відірвалася корзина з квітами і вітер носить її по площі. Він наполягав, аби я негайно повідомила про це міському голові, бо люди, які зібралися біля стели, обурюються. Так, люди обурюються, критикують владу, а поряд ринок, і ніхто не здогадається пройти кілька кроків, купити стрічку і прив’язати корзину або хоч повідомити рідним та близьким загиблих. Можливо, порівняння не зовсім до теми публікації, та все ж певна паралель є. Недаремно ще у 18 столітті Вольтер сказав: « Найбільшого осуду заслуговує той, хто безсердечно засуджує когось». На жаль, відома істина про те, що вирішення всіх негараздів слід розпочинати із себе, у нашому суспільстві чомусь не прижилася.
Антоніна Булавіна, м. Володимир-Волинський
Коментарі