Сьогоднішні події в Україні важко осягнути з позиції здорового глузду. Ми задаємо собі риторичні запитання: «Чому це відбувається саме з нами? Чого очікувати далі?» А відповіді не знаходимо. Матері переживають за долю синів, дружини – за чоловіків, сестри – за братів, а всі разом – за долю країни. У людей з’явився «страх війни». Що робити, якщо вплинути на політику іншої держави, як і на тих, хто керує нашою, практично неможливо навіть світовій спільноті? Вихід є: кожен з нас може почати з себе, з переосмислення своїх стосунків з рідними і близькими людьми. Ви запитаєте, яким чином це може вплинути на агресора? Спробую пояснити. Прогресивні вчені давно вже довели, що всі наші емоції й думки мають здатність накопичуватися в одній з оболонок Землі. Останні фотографії нашої планети з космосу вражають: її забарвлення вже не блакитне, а багряно-червоне, як венозна кров. Можна лише уявити, скільки негативних емоцій і думок було випущено людьми в атмосферу за останні 2000 років. І все це має якимось чином очиститись або ж поглине нас самих. А для цього потрібно позбутися негативної оцінки дій інших людей. Нам легко оцінювати чужі вчинки, але спробуймо хоча б на мить поставити себе на їхнє місце. Чи вистачить у нас мудрості й сили волі вчинити інакше? Напевно, що 100-відсоткової гарантії, як діятиме у схожій ситуації, не дасть ніхто. Наведу приклад: на одному з семінарів слухачка захотіла, щоб їй допомогли знайти істину в сімейному конфлікті, через який всі члени родини пересварилися. Суть його була в тому, що 4-річну дівчинку покусав великий собака, коли мала захотіла погладити його. В той момент собака гриз кістку. Вівчарку застрелили. А наша героїня вголос висловила своє обурення про негуманне поводження з тваринами та людську жорстокість. Конфлікт розгорівся миттєво. Родина розділилася на два табори – захисників тварин і їхніх противників. Далі кожна зі сторін згадала ще якісь старі образи. В результаті колись рідні люди розійшлися, твердо переконані більше ніколи не бачити одне одного. Учасники семінару спробували висловити свої відчуття щодо даної ситуації. Більшість із них зауважили, що точно не знають, чи змогли б при таких обставинах залишити вівчарку в себе і що зробили б з нею далі. Навіть якщо б знали: це їхня неуважність призвела до біди. Після обговорення всіх аспектів конфлікту учасники семінару зійшлися на тому, що нашій героїні варто зателефонувати родичам, попросити вибачення і відновити родинні стосунки, адже все закінчилося добре: дитина швидко одужала і майже не пам’ятає про цю трагедію, а собаку вже не повернути. Немає нічого легшого, ніж осудити когось. А от щоб виправдати, потрібні мудрість, любов до ближнього і сила волі. Над цим потрібно працювати. Тут не говориться про виправдання агресора в масштабах держав, а про стосунки з оточуючими, щоб не поширювати негатив серед нас самих і ще більше не накопичувати його в атмосфері. Якщо ми всі станемо адвокатами одне одному, то й добра навколо нас побільшає. Ніхто не застрахований від того, що в якийсь момент йому знадобиться підтримка та виправдання в очах хоча б однієї людини. В наших силах зупинити агресію і насилля в сім’ях. Легко вдарити маленьку дитину, адже сили в дорослих набагато більше. Але дитина, зрештою, колись виросте. І де гарантія, що накопичена нею агресія не виллється на тих, хто сприяв її накопиченню. Здебільшого ми б’ємо дітей через власне безсилля, бажання проявити свою владу, а також намагаючись вихлюпнути на когось свою злість, коли нам щось не вдається. Ми забуваємо, що дитині потрібні любов, терпіння, мудрість у вихованні. І всього цього можна навчитися, виховувати це у собі. А скільки прихованої агресії і мовчазних побажань смерті буває в думках жінок до своїх чоловіків через шкідливі звички, неуважність до дружини, дітей. А ці побажання здатні матеріалізуватися. Тому заради мирного майбутнього своїх дітей настав час навчитися прощати ті образи і біль, які ви роками носите в собі. Ще подумайте, чи є у вашому житті людина, з якою пов’язані неприємні життєві події. І ви кажете, нібито її простили, але бачити ні в якому разі не хочете. Десь на підсвідомому рівні ви бажаєте цій людині смерті, й це побажання може бумерангом повернутися до вас. Тому краще побажайте цій людині добра і благополуччя. А якщо вам судилося зустрітися ще, то нехай ця зустріч відбудеться тоді, коли ця людина щиро простила і вас. Задумайтеся також і над тим, чи не ведете ви війну самі з собою? Напевно, кожна друга жінка веде війну із зайвими кілограмами, іншими своїми слабкостями та звичками. В таких випадках має значення «оголошення війни» самим собі, а не те, з чим чи з якою частиною себе ми воюємо. Тому необхідно переосмислити і цей погляд на своє життя. Власне тіло слід розглядати як партнера, а не як слугу чи ворога. Варто просто полюбити себе. У світі є багато щасливих людей – як худих, так і повних. Тут все залежить від внутрішнього сприйняття людиною самої себе та партнера. Війну зі своїми пристрастями, негативними емоціями і звичками ми обов’язково програємо. Є також безліч методик, які через позитив навчають приборкати образи, страх, гнів, тривогу, допомагають стрункішати. Цього просто можна навчитися. Настав час, щоб ми нарешті зрозуміли, що тільки люди поділили цей світ на добро і зло. А якщо навчитись підніматися над ситуаціями і бачити цінність кожної людини, то і все у світі може змінитись. Тому пропонуємо почати втілювати в життя декларацію: «Мир у собі, мир у сім’ях – запорука миру у світі».
З любов’ю Наталія Рахель
Коментарі