Хобултова береже спогади про минуле і замислюється над майбутнім

Публікації

Село Хобултова – одне з найкращих у нашому районі. Не втратило воно своєї марки і нині, попри економічні негаразди. Тішать око новобудови, сучасний дизайн сільських осель. Найперше, що впадає в очі березневого дня, – це активна підготовка селян до весняної сівби. Біля садиб готують до виїзду в поле трактори, сівалки, саджалки.
Найпопулярніше місце в Хобултові, де можна поспілкуватися з мешканцями, – це поштове відділення. Саме час, коли привезли свіжу пресу, розбором якої зайняті начальник відділення Ольга Лавренюк та листоноша Людмила Левицька. Примірники «Міста вечірнього» складені у солідну паку. В Хобултові нашу газету люблять і читають. У відділення весь час заходять люди. Загалом відчувається, що жителі цього села скаржитися не люблять. У всіх привітні, хоч і заклопотані обличчя. Все у них в селі нормально, лише одне дошкуляє – відсутність маршрутного таксі. А Хобултова розрослася вглиб, ген аж під ліси, і до центральної траси багатьом мешканцям доводиться долати чималу відстань. Та, на жаль, проблема перевезення – не лише хобултівська.
Довгі сільські вулиці забудовані красивими оселями. Та все ж ховаються між ними колишні старі хатини – свідки минулих літ. А вони, ці літа, складаються у століття, яких над Хобултовою пронеслося чимало, обросли народними переказами та легендами – на них така щедра пам’ять людська. І згадуються ті роки, коли молодим учителем прийшла в Хобултівську школу. Зринають обличчя педагогів, з якими працювала поруч, у яких вчилася. Які це були прекрасні люди! І серед них – чудовий педагог, учитель географії та історії Софія Дмитрівна Назарук. 37 років присвятила вона школі. Створений учителем кабінет історії та географії був одним з найкращих у районі. Сьогодні це сивочола пенсіонерка, турботлива бабуся і прабабуся. Кому, як не їй відома глибока історія Хобултови?
-Про походження назви села Хобултова є декілька версій. Яка з них правдива, стверджувати важко, - розповідає Софія Дмитрівна. – Село виникло у сиву давнину. Його оточували дрімучі ліси. Між лісами була прірва, у якій текла річка, а над річкою – місток. Якось кучер перевозив через місток місцеву пані. Невідомо, що трапилось, але він потонув. Пані, яка таємно кохала кучера, наказала забити вовною витік річки. Утворився лужок, який є і нині, а річка, що замулилася, утворила «хобот». За іншою версією в лісах водилися слони чи якісь інші тварини з хоботами (можливо, і мамонти). Це легенди, а перша згадка про село датується 16 століттям. До Другої світової війни поміщиком тут був пан Качковський. За сталінських часів його заарештували й утримували у в’язниці Володимира-Волинського. А в будинку поміщика, що стояв у саду (його нині називають Панським), була початкова школа. Нову школу у 1964 році звели завдяки голові колгоспу Миколі Гловацькому. Від обіду до 12 години ночі зводили приміщення навчального закладу самі вчителі.
Це – пам’ять. А сучасна Хобултова замислюється над майбутнім, і це відчувається в оптимістичних настроях мешканців. У селі живе культура. При будинку культури діє художня самодіяльність та жіночий клуб «Одарка». Виявляється, хобултівці – активні читачі бібліотеки.
–У нас читають як дорослі, так і діти, - каже бібліотекар Ірина Рудь. – Є справжні фанати читання. Це родини Людмили Ярчук, Марії Бобко. Наталія Дячук купує книги, але, прочитавши, дарує бібліотеці. Серед читачів спостерігається тенденція передавати прочитані книги один одному, лише сповіщають про це бібліотекаря. Село пишається і місцевими поетесами – Оксаною Лукашук та Вітою Кусякою.
Та не все добре у дружньому працьовитому селі. Деякі моменти ятрять душу. Наче більмо на оці, в самому центрі села закинута, заросла бур’янами хата, у якій фактично немає господарів. Одні відійшли в інший світ, а інші – просто кинули напризволяще родинне гніздо. Величезні купи залежаного хмизу навколо хати – притулок собак і всякої нечисті. До того ж є загроза виникнення пожежі. Останні роки за покинутою садибою доглядали самі жителі села, але все має свої межі. Спадкоємці повинні потурбуватися про естетику родинного подвір’я.
Але все ж повернемося до позитивного. У Хобултові діє церква Київського патріархату. Ніяких релігійних конфліктів тут не виникає, бо там, де є Боже благословення, є і майбутнє.
Антоніна Булавіна, с.Хобултова, Володимир-Волинський район

Розділ новин: 

Коментарі