Хлопчик, вихований жорсткою матір’ю, шукає собі не дружину, а жінку, яка б узяла всі турботи про нього на себе

Публікації

На жаль, останнім часом входить у норму життя дитини лише з одним із батьків. Здебільшого закон на стороні матері, так як вважається, що дитині більше потрібна саме її любов, опіка та ласка. Але чи так це насправді? На думку фахівців, недооцінювати важливість у житті дитини обох батьків не можна. Іноді й жінки бувають нікудишніми матерями. Коли подружжя розлучається, дитина почувається так, ніби її розрізають навпіл. Здебільшого вона підсвідомо думає, що причина розпаду сім’ї – у ній. У неї виникає й накопичується почуття провини за те, що живе на цьому світі, що, можливо, батьки посварились через неї. Періодично така дитина відчуває, що вона просто цього не переживе, а як жити далі – не знає. Саме мати і батько подають дитині приклад і формують її цілісне уявлення про світ, про себе, взаємостосунки з рідними та близькими, про дружбу, істинні цінності та традиції. До семи років мама виконує більше роль «обслуговуючого персоналу» – подай, принеси, випери, нагодуй… За цими буденними турботами вона ніби випускає з виду, що найголовніша її місія – проявляти ніжність, турботу та ласку стосовно дітей, створювати гармонію, красу та затишок у власному домі. Без підтримки та розуміння чоловіка і сторонньої допомоги впоратися з таким навантаженням жінці дуже важко. Батько ж є тим, хто дає відчуття безпеки та захисту, дисципліни і забезпечення усім необхідним. Він – опора роду, мужність та мудрість. Ці якості доповнюють одна одну. Коли ж у дитини залишається лише мама або батько, матері доводиться проявляти чоловічі якості – тримати дитину в «жорстких рукавицях», а батькові-одинаку – стати більш жіночним. Добре, якщо це в межах норми і така жінка ставиться до свого сина як до маленького, але справжнього чоловіка. Інакше дитина пізніше може плутати ролі, статеву приналежність, права та обов’язки чоловіків і жінок. Хлопчик, вихований жорсткою матір’ю, шукає собі більше не дружину, а жінку, яка б узяла всі турботи про нього на себе, і стає наче «перехідний вимпел». Протилежність – син, вихований матір’ю, яка всю свою дорослу любов перенесла на нього. Такий чоловік усе життя грає роль «пажа» для статусних старших дам, стає нездатним реалізовувати себе у соціумі, не хоче виходити із зони комфорту. Навіть одруження таким хлопцям не потрібне, і жодна невістка не зможе догодити такій свекрусі. Тому у всьому має бути золота середина, а також періодична підтримка і корекція спеціаліста.
Ще складніша ситуація з дітьми, які взагалі не знають свого батька чи матір. Спробуємо зазирнути у внутрішній світ такої дитини. Найперше, її все життя може переслідувати травма покинутості, відчуття «мене не люблять». Компенсацією браку любові у таких дітей, як правило, здебільшого стають погані звички: зловживання алкоголем, куріння сигарет та надмірна цікавість до протилежної статі вже у підлітковому віці. Що робити в таких випадках? Показати приклад нової компенсації через спорт, розвиток природних талантів і здібностей, радять психологи. Ця травма накладає свій відбиток і на стосунки «покинутої» дитини з дорослими та однолітками або через замкнутість у собі, або через надмірну балакучість і вседозволеність. Усе життя цих дітей супроводжує занижена самооцінка, невіра в себе, у власні сили і можливості. Оптимістів небагато. Їх значно менше серед таких дітей, ніж налаштованих песимістично. Все це підкріплюється образою на весь світ та уявленням: «Мені всі винні». Деякі діти прагнуть стати особливими та завоювати своє місце під сонцем, але, не маючи позитивного прикладу й досвіду, обирають жорсткі методи досягнення мети, тобто можуть «іти по головах», бути байдужими до потреб ближніх, неуважними. Забрати без дозволу щось чуже – може стати для них нормою.
З практики психолога розповім одну з таких життєвих історій.
Мати сама виростила сина, батька він ніколи не бачив і не знав. Жінка намагалася зробити все, щоб хлопчик ні в чому не відчував утисків. Завжди займалась бізнесом, все «тягла на собі». Ріс хлопчина замкнутим та мовчазним. Коли досяг повноліття, мати почала вводити його в курс справ, передала частину роботи синові. Ставши на ноги, юнак закцентувався лише на зароблянні грошей, стосунки і спілкування з матір’ю майже припинив, хоча у вирішенні складних питань сподівався на її підтримку та допомогу. Правильніше сказати, вважав це її обов’язком. Врешті-решт страх за втрату грошей та агресія проти мами стали нормою його поведінки.
Якщо зробити невеликий аналіз даної ситуації, то можна сказати, що саме матеріальним достатком Олексій намагався самоствердитись, довести усім, хто колись сміявся з нього у дитинстві, що він такий, як усі, і навіть ще кращий. Чим більше росла пристрасть юнака до грошей як до єдиного джерела захисту, любові та відчуття комфорту, тим гірше почали іти у нього справи. Через дитячий біль і образи він так і не зміг простити світові відсутність батька. Провідні психологічні практики доводять, що саме стосунки з батьком, а правильніше – прийняття його відсутності, як найкращого варіанту розвитку подій для цієї дитини, визначає її подальші стосунки з матеріальними цінностями. А відношення до мами – кар’єрний ріст та розвиток справи, якою займаєшся. Отже, молодий чоловік сам став заручником своїх невідпрацьованих дитячих програм. Та ще не все втрачено, будемо сподіватися, що життя дасть юнакові підказки. Тим більше, що за консультацією до психолога звернулась лише мати, він же ніяких порад чути не хоче.
Бажаю усім нам любові та взаєморозуміння у стосунках з нашими батьками, адже доки вони живуть – ми можемо бути дітьми.
З любов’ю Наталія Рахель

Розділ новин: 

Коментарі