Ні для кого не секрет, що сучасне покоління присвячує значну частину свого часу соціальним мережам. Найпопулярнішим серед підлітків є «ВКонтакте». А чи слідкують батьки за тим, із ким їхня дитина листується годинами? Можливо, помічали якісь дивні зміни у її поведінці?
Сьогодні дедалі більшого поширення набувають такі спільноти як «Синий кит», «Тихий сон», «Млечный путь» та інші. Ця так звана гра вимагає від учасників постійного спілкування з кураторами, виконання завдань рівно о 4:20, а також потрібно завжди носити з собою ріжучий предмет і ним робити собі відповідні поранення.
«Синій кит» передбачає 50 завдань для пошкодження свого тіла та психіки. Останнє — самогубство. Здебільшого ця гра розповсюджена в Росії. Звичайно, можна подумати, що «наша хата скраю». Проте цей челендж дійшов і до нас. Згідно з офіційними даними, в Україні загинуло 15 підлітків 12-15 років. Для нас це лише статистика, але тільки в руках нашої нації лежить ключ до того, аби ця статистика не зростала.
Нещодавно стало відомо, що 13-річний підліток із сусіднього Луцька ледь не завершив цю гру. Хлопець зв’язався з кураторами «Синього кита». Вони давали йому різного типу завдання, юнак різав собі руки. Таким чином він дійшов до 23 завдання. Наступним стало жертвоприношення. Оскільки у хлопця лишився здоровий глузд, він не став убивати. Школяр відмовився, після чого почав отримувати погрози. Куратори навіть казали, що вб’ють усю його сім’ю. Хлопцеві було надіслано його точну домашню адресу, за якою його мали знайти.
Як це відбувається? Чого вони хочуть від дітей? Як змушують їх іти на такі крайнощі? Звідки дізнаються адресу, і що з цим робити? Нам стане відомо після даного експерименту. Що ж, аби розпочати гру, не довелося довго шукати куратора. Вони знаходяться самі, до того ж дуже швидко. Якщо комусь «пощастить», то він натрапить на справжнього психолога, який доводить дитині, що їй потрібно звести рахунок із життям. Їхня мета звучить так: «Є люди, а є біосміття. Я чистив нашу планету від такого сміття», – зізнався модератор Філіп Будейкін, житель Росії, під час його затримання.
Для експерименту було обрано одну з найбільш поширених проблем серед підлітків. У нашому випадку — ситуація вигадана. Ось фрагмент із початку листування з одним із кураторів гри Євгеном.
-Хочу у гру.
-Хештеги на стіну виклади.
-Готово.
-Чекай, поки відпише куратор.
-Чекаю. Ти також у грі?
-Ні. Скоро буду куратором.
-Так можеш повчитися на мені.
-Напиши прізвище, ім’я, місто, де живеш і скільки тобі років.
-Дарія Михайлова, Володимир, 16 років.
-Твій перший етап – намалювати кита на листочку.
-Добре. Так підійде?
-Так. Наступний етап завтра.
-Добре. Буду чекати.
-Мені ще потрібно переконатися, що ти – це ти. Зроби фото з цим китом.
-Ок.
-Тобі немає 16 років. Для тебе гри не буде.
-Сфотографувати паспорт?
-Давай. Але по тобі не скажеш, тобі 16. Яка твоя причина грати у цю гру?
-Проблеми в сім’ї. Все життя мені кажуть, що я нікчема, що я нічого не варта. Я так не можу більше.
-Скайп є, щоб зв’язатися?
-Вайбер.
-Добре. Через 2 години зв’яжемося. Дай мені логін.
-Скоро передзвоню. Я можу тобі довіряти?
-Так.
-Напевно, зараз почнеться моя історія. Моя книга. П’ятдесят останніх днів. Я не хочу скінчити життя, як усі «кити», - з порізаними венами. Хочу зробити це максимально естетично.
-Для тебе можу переробити етапи, але суть буде така ж, як і в оригінальних.
-Я розумію.
-Тоді ввечері зателефоную.
-Добре. Ти поки подумай, як це зробити. Я не із бідної сім’ї. Потрібно все зробити максимально гарно, щоб потім у новинах не показували ці жахливі порізи і я гарно виглядала в кадрі.
-Я можу видалити хештеги?
-Так.
Розмова наступного дня:
-Готова до розмови у скайпі?
-Мене можуть почути.
-Ми просто поспілкуємося на загальні теми.
-Добре.
-Другий етап для тебе – це намалювати кита десь на вулиці і відправити мені фото.
-Добре. А на якій стіні?
-Немає різниці. Головне, щоб одразу «кидалося в очі».
-Я знаю, де це зробити
- Ми так і не поговорили в скайпі.
-Відео обов’язково?
-Ні, не обов’язково.
-Ти в 4:20 будеш писати?
-Ні. Для тебе інші правила.
-Я особлива?
-Так.
У ході досліду усі події, написані журналістом, вигадані, а от куратор – справжній.
Продовження викриття читайте у наступному номері.
Ксенія Лучко, м. Володимир-Волинський
Коментарі