«Головне – перетворити сімейне життя на вічну казку кохання»

Під таким девізом розпочали сімейне життя Світлана і Артур Сапіги, які мешкають у селі Селець
Яка юна дівчина не мріє дочекатися свого принца на золотогривому коні? Який юнак не прагне зустріти свою чарівну принцесу? Що не кажіть, та навіть покинувши країну дитинства, ми всі хочемо залишитися в казці. Доросле життя ставить нас перед жорстокими реаліями, і віра в казку зникає під тиском життєвих обставин. Та все ж людині під силу перетворити своє життя на казку, особливо коли мова йде про кохання. Але це вже залежить від самих людей…
Артур Сапіга і Світлана Подгурець навчалися в одній школі в селі Селець. Артур з’явився на світ у маленькому селі Мар’я-Воля 1991 року, а Світлана народилася у Сельці в 1995-му. У шкільні роки сказати про те, що вони створені одне для одного і колись поберуться, було важко. Правда, спільного у них було багато. Обоє відзначалися серйозністю, відповідальністю, добре навчалися і були прикладом для інших. Як Артур, так і Світлана були улюбленцями вчителів та однокласників. Але про те, що ці «однойменні заряди» в майбутньому притягнуться, ніхто і гадки не мав.
Після школи Артур і Світлана навчалися у Володимир-Волинському педагогічному коледжі. Для професії педагогів у них були всі необхідні задатки, а головне – вдумливість, вміння прислухатися до людей, розуміти їх. Закохавшись, вони не поспішали одружуватися. Хотілося краще пізнати одне одного, провести зустрічі в атмосфері романтики, ще не обтяженої сімейними клопотами. Хотілося жити казкою, а коли зрозуміли, що казка може тривати все життя, вирішили побратися. Ця урочиста подія відбулася 1 серпня 2015 року. Весілля відгуляли в кафе «Троянда» у Володимирі-Волинському, а у селецькій Свято-Троїцькій церкві прийняли Боже благословення.
У кожній казці герої проходять через труднощі. Не оминули вони і молоде подружжя. Обставини склалися так, що змушені були винаймати квартиру у Володимирі. Артур влаштувався у торгову фірму в Турійську. Світлана роботу поєднувала із заочним навчанням у Переяслав-Хмельницькому педагогічному інституті. Жорсткі реалії життя диктували своє, а казка тривала… Молоде подружжя завжди бачили разом, помічали, якими ніжними і закоханими поглядами вони дивляться одне на одного. Їх не лякали труднощі, важка праця в селі, адже доводилося допомагати батькам, змалку були привчені до цього.
Є в житті Артура та Світлани люди, які люблять їх понад усе. Це їхні батьки. Вони завжди поруч і готові прийти на допомогу своїм дітям. Артур і Світлана виношують мрію про власну оселю, яку збудують самі.
Звичайно, у кожного з них є свої захоплення. Артур – вроджений господарник. Він постійно занятий, виношує нові плани та ідеї щодо добробуту родини. Має багато друзів, у товаристві яких любить проводити дозвілля. Та все ж найкращий відпочинок, коли поруч кохана дружина.
Захоплення Світлани – вишивання бісером. Вона любить народні ремесла, як майбутній філолог цікавиться фольклором. Правда, останнім часом усі захоплення молодого подружжя відійшли на другий план. Місяць тому лелека приніс Артуру та Світлані крихітного Матвійка. Хлопчик відразу став центром життя всієї родини. В той день, коли прийшов у світ Матвійко, Артур був поруч із Світланою. Свою безмежну радість вони ділили тільки вдвох, усвідомлюючи, що ніхто, крім них, не зрозуміє всю повноту їхнього щастя. «Але якщо є синочок, має бути і донечка», - кажуть тато і мама. Та це питання майбутнього. Дай Боже, щоб усе так склалося, як задумали. Нехай Бог посилає свою милість подружжю Сапіг. Хай здоровим і щасливим виросте Матвійко, і у їхньої сім’ї буде власний світлий будинок, наповнений сонячним промінням і теплом. А їхнє кохання нехай стане вічною казкою.
Антоніна Булавіна, с. Селець, Володимир-Волинський район

Розділ новин: 

Коментарі