Якби шлях до Галинівки не лежав через Вербу, Овадне, Жовтневе та Красностав, а був прокладений прямо через лани та гаї, то від районного центру до села довелося б подолати всього 15 кілометрів. А тому ніхто й не назвав би Галинівку віддаленим селом. Проте відчуття віддаленості зникає, коли в центрі села бачиш двоповерхові будинки, сучасний дизайн селянських осель, каруселі, на яких забавляється весела дітвора. Враження таке, що це швидше селище міського типу, а не село. Але Галинівка – село. Молоде село з багатою історією.
-Такого села, як Галинівка, в минулому на карті нашого району не було, - розпочинає розмову мій гід по Галинівці, вчитель української мови та літератури Галинівської ЗОШ і місцевий краєзнавець Василь Видихай. – Свого часу мені потрапила до рук унікальна військова карта, датована 1924 роком. Згідно з картою, у цій місцевості була польська колонія Камелювка. У 20-і роки минулого століття землі тут роздали «осадникам» Сокольському та Бабулінському (осадниками називали тих, хто воював з гетьманом Пілсудським). За розпорядженням польського уряду, сюди були заслані переселенці. Так виникла Галинівка. А до того часу тут росли густі ліси. Про це свідчить товстий корінь сосни, який знайшли при копанні льоху.
За словами Василя Артемовича, в поселенні численними були німецькі та єврейські родини. Німці були дуже кваліфікованими на той час майстрами, а їхні дружини – швачками. Збереглась пам’ять про коваля німця Кноля, а також вціліла його хата, яка збудована на кшталт сучасної. Один з місцевих поляків їздив до Америки, а повернувшись, збудував унікальний для того часу млин з газотурбінним двигуном. Нині стіна з червоної цегли – залишок того млина – «пришита» до будівлі, в якій знаходиться сучасний млин та пожежна охорона.
1939 рік змінив історію села. Оскільки назви навколишніх колоній Миколайпіль, Єлизаветпіль, Людмильпіль складалися з імен, росіяни, очевидно, вирішили по-своєму віддати данину традиції і назвали село Галинівкою. Село з такою ж назвою є у Володарсько-Волинському районі Житомирської області. Нова влада об’єднала фільварки в один колгосп. Під час німецької окупації був створений один великий фільварок. Люди, рятуючись від вивезення до Німеччини, залюбки йшли туди працювати. У великодню суботу 1944 року фільварок був знищений вояками УПА. Худобу з фільварка роздали людям. 19 липня 1944 року став днем визволення села. На базі фільварка було створене військове підсобне господарство, куди нагнали трофейних коней та волів. Потім у Галинівці став діяти радгосп «Трирічка», який згодом перейменували у «Володимир-Волинський». У 1970 році за кошти радгоспу звели у селі 5 двоповерхових будинків, а у 1977-му Галинівка отримала власну школу (до того часу школи в селі не було). Нині в селі проживає 320 людей. 10 чоловіків служили в зоні АТО. З бюджету сільської ради їм виділили по 2000 гривень, а двом – Юрію Ковальчуку і Павлу Ткачуку – у зв’язку з народженням малят виділено ще додатково по 1000 гривень. 5 років тому за кошти прихожан зведена нова церква.
Найстаршій жительці села – Олені Видихай – 97 років. Жінка ще має чудову пам’ять, читає Біблію. Пригадуючи минуле, пані Олена запевняє, що тоді жилося краще. Людям, які мали землю, коней, платив допомогу уряд. Діяла поліцейська дільниця, був телефонний зв’язок. Та все ж, незважаючи на економічні негаразди, Галинівка і сьогодні впевнено дивиться у майбутнє.
Безперечно, кожен з нас любить той куточок землі, де народився і виріс. Проте, відвідавши інший населений пункт, раптом усвідомлюєш: нічого не втратив би, якби народився тут, бо це – українська земля.
Антоніна Булавіна, с.Галинівка, Володимир-Волинський район
Коментарі