«Дитина мені не потрібна, треба пожити для себе»

Діти — це те, заради чого створюють сім ї, що стає сенсом життя для багатьох подружніх пар. Найбільшим горем для новоствореної сім’ї є немож¬ливість народити маля. Коли це трапляється, більшість людей готові віддати все своє багатство, усі свої статки лише для того, щоб пізнати радість батьківства. Але бувають й інші погляди.
Олександр був гарним юнаком: високим, струнким, чорнявим, міцної статури. Про нього мріяли чи не всі дівчата у школі, де він навчався, задивлялися студентки, які разом із Сашею гризли граніт науки в інституті МВС. Але він не надто серйозно ставився до закоханих у нього панянок. Жодна з них не припала до душі. Так тривало доти, поки не зустрів Яринку. У неї важко було не закохатися, адже була такою красунею, що коли йшла вулицею, то задивлялися всі чоловіки. Не міг встояти перед її вродою й Саша. Незабаром молоді люди почали зустрічатися. Олександр отримав хорошу роботу, підіймався службовою драбиною й почав заробляти пристойні гроші, які давали змогу утримувати сім’ю. Тому невдовзі попросив у коханої руки і серця. Ярина цю пропозицію сприйняла якось байдуже, але хлопця втішало те, що вона йому не відмовила. Обоє були з доволі забезпечених родин, і батьки, як могли, допомагали їм – купили квартиру, час від часу підкидали грошенят. Здавалося, цій парі залишалося хіба що насолоджуватися життям. Дітей народжувати не поспішали — вирішили пожити для себе. Зрештою, вважали, що так чинить чимало молодих людей. Надто ж наполягала на цьому Яринка. Вона, така гарна й молода, прагнула взяти від життя все, що можна, любила бувати з друзями на каві, ходити крамницями в пошуках модного та дорогого одягу, відпочивати на екзотичних закордонних курортах. Дитина могла порушити цю ідилію. Крім того, Яринка боялася, що після пологів її фігура може постраждати. Вона закінчила університет, роботу шукати не поспішала, бо великої потреби в грошах не було. Минали роки. Олександр, успішний молодий чоловік, з кожним днем відчував, як бракує в його оселі дзвінких дитячих голосів. Він мріяв стати батьком. Але на слова про дитину Яринка завжди шукала відмову: то вона ще хоче спокійно спати вночі, а не сидіти над колискою, бавити вередливе маля, то ще не готова стати матір’ю. Але найчастіше казала, що вони не зможуть забезпечити дитину всім необхідним. Батьки Сашка й Яринки доволі часто вмовляли її завагітніти, однак та категорично відмовлялася, пояснюючи, що це не на часі.
Та Яринка все-таки завагітніла — не плановано.
-Сашко, у нас проблема, я завагітніла, – сповістила вона ввечері чоловікові. – З цим треба терміново щось робити!
Олександра здивували слова дружини — він відчував шалену радість від того, що почув. Але ніяк не міг зрозуміти фрази: «З цим потрібно щось робити». Що можна робити з вагітністю? Очікувати народження дитини! Але материнство, та ще й напередодні літньої відпустки, не входило в плани Ярини. Отож через декілька секунд Олександр почув: «Я зроблю аборт». Від цього чоловік аж присів на диван, не вірячи в те, що Яринка щойно сказала. Найприкріше, вона навіть не мала наміру відмовлятися від задуманого. Не допомогли ні вмовляння батьків, ні благання навколішках чоловіка залишити дитину.
Одного дня, коли Сашко був на роботі, Ярина таки зробила те, що обіцяла. Здавалося, вона не вбачала в цій процедурі нічого особливого, для неї це було не більше, ніж витиснення вугрів, які псують обличчя. От тільки цього разу це було живе створіння, якого, не питаючи, позбавили життя.
Коли Сашко довідався про те, що зробила дружина, не міг повірити. Розлючено гримнув дверима й пішов з дому. Довго блукав вулицями міста, згадуючи щасливі миті свого життя, і проклинав той день, коли познайомився з Яриною. Скільки гарних дівчат були в нього закохані. І, мабуть, не одна мріяла народити від нього дитину, а він обрав саме ту, яка любила тільки себе. Попри все, Сашко зрозумів, що не зможе залишити Ярину, бо дуже кохає її.
Минуло декілька років. Час загоює рани. Сашко майже не згадував про цей випадок, навіть не переконував Яринку в тому, що їй давно варто стати матір’ю. Та на диво, дружина сама невдовзі захотіла народити маля. Але зава¬гітніти не могла. Вирок лікарів був суворий: «У вас ніколи не буде дітей, оскільки вам непрофесійно провели операцію з переривання вагітності». Стандартні медичні фрази, наче ножем різали Яринине серце. Коли ж ці слова почув Сашко, на його очах з’явилися сльози. Тієї миті він зрозумів, що з цією жінкою назавжди втратив шанс стати батьком. Олександр подав на розлучення. Ярина хотіла розшукати його, попросити пробачення, та їй це не вдалося: у місті його не було, а про те, де він перебуває, не знав ніхто. На суд Сашко також не з’явився — усі питання вирішив його адвокат.
За журнальним столиком, підперши рукою обличчя, сиділа втомлена жінка. Їй було лише тридцять, хоча виглядала значно старшою. Важке життя, щоденні докори сумління далися взнаки —від колишньої вроди не залишилося і сліду. У волоссі сріблилася сивина, а обличчя було пооране зморшками. У кімнаті панувала мертва тиша, і жінка роздумувала над своїм злиденним життям. «Як я могла так швидко впасти на саме дно?» — запитувала себе, витираючи сльози, які котилися по обличчю. Ні, вона не бідувала. Має квартиру, яку залишив чоловік, вищу освіту, яка так і не знадобилася, але її це не втішало. Адже жила з відчуттям великої втрати, у якій була винна тільки вона. Найважливіше в житті назавжди втратила разом із ненародженою дитиною. Це була страшна кара за вбивство.
Підготувала Олена Зініч, м.Володимир-Волинський.

Розділ новин: 

Коментарі