Директор Оваднівського дитсадка Світлана Грабовська: «Немає кращої роботи, ніж бути вихователем»

Публікації

Оваднівський дитсадок за 27 років існування виховав не одне сузір’я талановитих дітей. І за цей час встиг розширитися та гостинно відчинити двері для ще однієї групи дошкільнят. Так на початку червня в Оваднівському ДНЗ сталася важлива подія – відкрилася третя група і дитсадок поповнився 22 вихованцями. Загалом у цьому закладі зараз виховують 79 діток.
Сучасний ремонт і якісні нові меблі. Дзвінкий дитячий сміх наповнює стіни цього закладу, мабуть, саме тому малюки із задоволенням поспішають у дитсадок. Особисто мене вразило те, як вихованці Оваднівського дитсадка, щиро кладучи руку на серце, співають гімн України. Очі дітей запалюються любов’ю до своєї рідної землі, адже у кожного Україна починається з рідного села або з рідного міста. Вірю і впевнена, що з юних оваднівців, завдяки ось такому вихованню, виростуть справжні патріоти, українці з великої літери.
Про те як живеться Оваднівському дитсадку, розпитуємо у керівника цього закладу Світлани Грабовської.
Ця тендітна енергійна, беручка до розв’язання найскладніших проблем жінка, здається, встигає скрізь. Уже рік вона очолює заклад і поступово завойовує авторитет серед вихователів та батьків. Але більшого щастя для Світлани Леонідівни, як дарувати тепло свого серця підростаючому поколінню, мабуть, немає. Ще Максим Рильський писав: «У щастя людського два рівних є крила». У Світлани Грабовської це улюблена робота і турботлива родина. Вона – дружина кадрового військового, а отже, її серце завжди не на місці, адже в будь-який момент чоловік з військової частини в Овадному може поїхати боронити рідну землю на буремний схід. У шлюбі народила сина Кирила, який є маминим вихованцем, адже теж відвідує дитсадок.
– Світлано Леонідівно, розкажіть нашим читачам про себе: де народилися, хто Ваші батьки?
- Народилася я в с.Овадне в сім’ї робітників. Мама працювала бухгалтером в різних організаціях, а тато - лісником. Оскільки він має інвалідність, то змушений був рано вийти на пенсію. Навчалася в Оваднівській ЗОШ. Шкільні роки були насиченими: завжди брала активну участь у житті школи, концерти, КВК, танцювальний гурток, займала призові місця у спортивних змаганнях з настільного тенісу, шахів, бігу і продовжую робити це й досі. Рідна школа заклала відмінний фундамент знань, і я пишаюся тим, що оваднівські педагоги на чолі з директором Петром Петруком – одні з кращих у нашому районі. Навіть цього року єдиним медалістом на весь Володимир-Волинський район стала вихованка саме моєї рідної школи.
У 2008 році я закінчила Луцький національний технічний університет і отримала базову вищу освіту за напрямом підготовки «Педагогічна освіта» та здобула кваліфікацію бакалавра, молодшого інженера-викладача практичного навчання. У 2010 році вже отримала повну вищу освіту за спеціальністю «Професійне навчання. Комп’ютерні технології в управлінні та навчанні». З листопада 2010 року почала працювати в Оваднівському ДНЗ на посаді вихователя.
– Освіта у Вас солідна, а все ж коли Ви зрозуміли, що хочете стати вихователем?
- На посаду вихователя прийшла, можна сказати, випадково, оскільки була вже заміжня та вагітна своїм синочком Кирилом. Пропрацювала місяць і пішла в декрет. Спочатку було лячно, чи справлюся? Але завдяки підтримці колективу у мене все вийшло добре. Після трьох років декретної відпустки стала помічати, що сумую за своїми маленькими друзями, які теж полюбили мене. Твердо вирішила вчитися і стати вихователем. Пам’ятаю, коли була в декреті, деякі батьки казали, що їхні дітки, збираючись на свято, питали, а чи буде там Світлана Леонідівна. Деяким діткам було складно вимовити ім’я та по батькові, і вони називали мене Люся Візізівна. Коли вийшла з декрету, постало питання здобуття фахової освіти. У 2014 році я подала документи до Східноєвропейського національного університету ім. Лесі Українки на спеціальність «Дошкільна освіта», і через рік мені було присвоєно кваліфікацію вихователя дітей дошкільного віку, організатора дошкільного виховання. Оскільки не було державних місць, довелося навчатися на платній формі. Вартість навчання чимала, але я жодного разу не пошкодувала, що отримала другу вищу освіту, оскільки, як кажуть, знання за плечима не носити. В цьому питанні величезною підтримкою були чоловік та батьки. Дякую їм, оскільки уся моя заробітна плата виплачувалася за навчання. А воно було цікавим. Я ще й досі підтримую зв’язок із вихователями нашої області, часто ділимося досвідом у телефонному режимі або через мережу інтернет. До речі, усі вони мали різну освіту: економічну, початкові класи і т.д. Під час спілкування з одногрупницями-вихователями зрозуміла, що у багатьох дітей з дитячих садків області є спільне – усі вони люблять ходити в садочок та дізнаватися щось нове і цікаве.
– Чи задоволені вибором професії, не жалкуєте, адже тепер Ви ще й завідуючою працюєте, а це додаткові обов’язки?
- Професією задоволена на всі сто, адже, приходячи з дитсадка, казала чоловікові, що немає кращої роботи, ніж бути вихователем. З ними спочатку буває тяжко, але потім діти віддають тобі стільки позитивної енергії, тепла, любові. Ти перша, хто з рук мами приймає дитя. Навчаєш його і радієш першим успіхам. Мені приносить задоволення, коли просто спостерігаю, як маленькі вихованці засинають, коли читаєш казку про Котигорошка. А за ті словесні перли, які вони щодня видають, можна віддати все. Наприклад, хлопчик, який ходив в одну групу з моїм Кирилом, почувши, що син звертається до мене «мама», зробивши паузу для роздумів, зауважив: «Так не буває, щоб вихователька була мамою». А коли ми з дітьми почали вчити гімн, вони, крім того, що просили співати його після ранкової зарядки, сніданку, сну, то ще й деякі батьки казали, що, коли малюки чують гімн по телевізору, то кладуть руку на серце і співають. Заради цього варто жити, і після таких розповідей батьків розумієш, що рухаєшся у правильному напрямку. Навіть методисти та викладачі з університету підтримують моє прагнення розвивати духовно-патріотичний потенціал особистості дитини.
Коли стала завідуючою дитсадком, переді мною постала потреба вивчати не тільки методику проведення занять, а й опрацьовувати інформацію з документообігу та вичитувати накази Міністерства освіти та науки, різноманітні положення, розпорядження, методичні рекомендації, готувати і проводити педради і т.д. Після відкриття третьої групи колектив оновився і омолодився. З молодими кадрами працювати легко та цікаво, адже прагнення до знань і любов до дітей може перебороти усі неадекватні наступи з боку місцевої влади.
Якщо коротко, то роботою я задоволена. І підтвердження цього – успіхи нашого дитсадка, про які можна прочитати в місцевих газетах.
- Якими якостями слід оволодіти, щоб стати успішним високопрофесійним педагогом?
- Переконана, що якісна освіта є запорукою кар’єрного росту. І, звісно, самодостатність та організаторські здібності керівника, вміння без конфлікту вирішувати будь-які питання. Бути витриманим та мудрим, навіть коли тобі усілякими способами заважають досягнути бажаного. Багато ще заплановано, адже потрібно обгородити територію, перекрити дах, написати проект і спробувати виграти на конкурсі будівництво ігрового майданчика, зробити ремонт у харчоблоці. Але ми справимось, адже я маю хороших наставників і прекрасний колектив. Вихователі нашого дитсадка прагнуть позитивно впливати на дітей, є творчими і водночас терплячими людьми, здатними до самовдосконалення. Василь Сухомлинський сказав: «Виховання – це багатогранний процес постійного духовного значення та оновлення і тих, хто виховується, і тих, хто виховує».
Дійсно, з метою розвитку творчих здібностей малюків у садочку щороку відбувається багато заходів, до організації яких долучаються вихователі. Про кожного з них Світлана Грабовська може розповідати довго.
Талановитий педагог Іванна Федосєєнко вже має за плечима сім років педагогічного стажу. Закінчивши Волинський національний університет ім.Л.Українки, має добрі знання. Завжди привітна, вона знаходить ключик до кожного малюка, що переступає поріг дитячого закладу. Цікаві розробки занять та захоплююче їх проведення, участь у різноманітних святах і розвагах садочка – все це не обходиться без артистизму Іванни Іванівни. Неповторні ролі Діда Мороза, клоуна на святі здоров’я. З нею ніколи не буває сумно ні дітям, ні колегам.
Уже 26 років працює Ганна Борисюк у дошкіллі. Їй ніби на роду написано бути вихователем, формувати дитячу індивідуальність. Маленькі вихованці люблять свою «другу маму». Всю теплоту душі, ніжність і доброту віддає вона своїм вихованцям, заради них не шкодує ні сил, ні часу. Енергійна, непосидюча, вона завжди у пошуку чогось цікавого, нового. А які чудові казки читає вихователька своїм дітям! Для них це справжнісіньке свято. Ганна Михайлівна – добрий друг, який вислухає, порадить, допоможе.
А наші помічники вихователів за роки роботи в дитячому садку проявили себе хорошими господинями, наполегливими в роботі. Лагідність і душевне тепло, доброта і щирість Лілії Шурдак поєднуються із впертістю і працелюбством. Вона навчає і виховує дітей не тільки словом, а й серцем, що освячене любов’ю до дітей, до обраної професії. Як до рідної матусі, горнуться малюки до Лілії Іванівни. І заради них вона не шкодує ні сил, ні часу.
На ясну доріжку педагогічної ниви стала Світлана Мякота ще під час навчання в Рівненському гуманітарному університеті. Світлана Віталіївна знаходить ключ до кожної дитини, навчає їх доброти, поваги, людяності.
Оскільки у дитсадку немає ні двірника, ні працівника з комплексного обслуговування та ремонту будівель, тут змушені власними силами наводити лад на усій території садка, а це 0,6 га. Та, не зважаючи на деякі труднощі із кадрами, тільки переступаєш поріг дошкільного закладу і відразу помічаєш блиск свіжовимитої підлоги, квіти, які немов розпускаються від погляду. Вчасно завезені продукти, а вранішній ще теплий хліб до сніданку – все це турбота завгоспа Ірини Олександрівни.
Світлана Грабовська рада, що їй щастить на талановитих людей, котрі доклали зусиль до прикрашання дитмайданчика, який вийшов доволі альтернативним, адже на ньому є декоративні елементи з підручних матеріал. Тут зі старих автомобільних шин створили лебедів, жабу, черепаху. Є ще й інші елементи ландшафтного дизайну, доступні для наслідування. Наприклад, маючи велике плоске каміння і різні фарби, можна зробити яскраву клумбу. Працювали над цим усі вихователі, а також батьки малюків. За такий ентузіазм Світлана Леонідівна особливо вдячна батькам, комунальному господарству та своїм колегам. А за неодноразову спонсорську допомогу окрема вдячність депутату райради Павлу Карпюку.
Враженнями про дитсадок поділилися і батьки вихованців.
Тетяна Волчук: «Моїй старшій доньці вже 22 роки, і вона ходила у наш дитсадок. Ми були задоволені. Другій доньці у вересні виповниться шість років, і вона, як і її старша сестра, теж відвідує Оваднівський дитсадок. І ми дуже задоволені. Добре, що у нас є дитсадок з таким хорошим вихованням та харчуванням. За ці роки хоч і змінювалися вихователі, це не позначилося на виховному процесі. Приємно, що зараз зроблено ремонт і дитсадок став ще гарнішим».
Ольга Семенюк: «У мене дві доньки, які відвідують дитсадок, і в ньому все стає лише кращим. Вважаю, що Світлана Леонідівна доклала чимало зусиль для того, щоб наш садочок став таким, яким він є зараз. Вона молодець, активна і креативна. Зараз завідуюча запитала у батьків про згоду на те, щоб приїжджала людина та займалася з дітками вивченням англійської мови. Наприклад, для мене як для людини, яка дивиться у майбутнє, це має значення, і я хочу, щоб мої діти займалися англійською мовою, адже вона їм у житті знадобиться. Вихователі та няні у дитсадку хороші. Мої діти люблять ходити у садочок, адже з ними там займаються. У старшій групі Лілія Іванівна вивчає з ними літери. Йде виховний процес і у середній групі, де працює Ганна Михайлівна. У дитсадку завжди гарні новорічні ранки, видно, що дітки підготовлені. Тобто, ми не просто водимо дітей у дитсадок, аби там перебували, а для того, щоб вони пішли до школи уже розвинутими особистостями».
Готуючи матеріал про Оваднівський дитсадок, для себе зробила висновок: є у селах хороші кадри, які готові і серце, і душу вкладають у роботу. Таку молодь потрібно підтримувати, заохочувати, радити і допомагати, тобто втілювати у практику улюблену фразу чиновників: «Молодь – наше майбутнє». І аби те майбутнє дійсно мало перспективи, йому не потрібно ще на старті обпалювати крила.
Ярослава Вознюк, с.Овадне, Володимир-Волинський район

Розділ новин: 

Коментарі