Доньки не можуть змиритися з тим, що батьківську грушу зрізали без їхньої згоди

Публікації

У народі кажуть, що людина за своє життя повинна зробити три речі: збудувати будинок, виростити дитину і посадити дерево. Покоління за поколінням українці зводили міста і села, виховували дітей, насаджували ліси та парки. Але настав час, коли слова «Ламати легше, ніж будувати!» заволоділи підсвідомістю людей настільки, що одвічна народна мудрість стала просто знехтувана.
Володимирчани та жителі району старшого покоління, напевно, пам’ятають Сергія Дуду, прекрасну людину, великого природолюба і садівника. З юних літ він любив землю. Виріс Сергій Іванович у шляхетній родині, яка мала свій маєток, 16 моргів землі, власну водойму. Коли розпалився польсько-український конфлікт, село, в якому жила родина, було вщент спалене. Сім’я придбала хатину в селі Білозовщина (нині неіснуюче, в районі сільгоспхімії). Сергій Дуда вирощував дерева – берізки, вишні, черешні різних сортів, а також смородину, аґрус, малину. Свою працю він поєднував із знаннями, які черпав з ботанічних довідників. Життя не було легким. Сергій Іванович воював за свою Батьківщину проти фашистських загарбників, 3,5 роки знаходився у полоні в Німеччині. Виховав семеро дітей і всім дав належну освіту. Діти обожнювали свого батька.
(Продовження. Початок на стор.1) У 80-х роках минулого століття через Білозовщину планувалося продовження будівництва залізниці. Отож їхній родині виділили квартиру в будинку №100 на вулиці Ковельській у Володимирі-Волинському. Сергій Іванович не міг сидіти склавши руки. За згодою тодішнього керівництва міста він став насаджувати дерева на пустирі, який того часу оточував нещодавно зведений будинок. Затріпотіли листям горіхи, абрикоси, вишні, черешні. Цілу зелену алею створив для жителів міста Сергій Дуда навпроти будинку, в якому жив. Але улюбленицею і родини, й жителів будинку була висока груша, яка щороку дарувала соковиті плоди.
У 1990 році Сергій Іванович відійшов у інший світ. Діти розійшлися своїми дорогами. Власницею квартири залишилась донька Надія Сергіївна Мирончик. Переживши трагедію – втрату сина, а згодом чоловіка, вона сама важко захворіла і переїхала на лікування до сина Дмитра, відомого скрипаля, який нині проживає в Іспанії. Раз на півроку жінка провідує рідну землю. І раптом – наче гострий ніж розкроїв душу надвоє. Улюблену грушу, плодами якої стільки років ласували всі мешканці будинку, зрізали. Ініціатором була сусідка, яка мотивувала тим, що груша росла безпосередньо під її вікном і закривала квартиру від сонячного проміння. Дві сестри – Надія і Віра – вважають несправедливим те, що дерево спиляли без їхньої згоди і цим здійснили акт святотатства над пам’яттю їхнього батька. Вони написали листа міському голові. У відповідь Петро Саганюк повідомив, що у діях сусідки злочин відсутній, оскільки дерево було знесене за рішенням виконкому на основі колективної заяви, підписаної мешканцями будинку, і згідно з актом обстеження земельних насаджень, що підлягають видаленню.
Звичайно, вічного немає нічого. Рослинам, як і людям, відпущений свій вік. Одні, струхлявівши, самі падають на землю. В інші вціляє блискавка. А треті з різних причин зносять самі люди. Здається, дивуватися немає чому, та все-таки деякі моменти видаються дивними.
-Ви подивіться, - сказала пані Віра під час нашої зустрічі, - скільки дерев росте під вікнами нашого будинку. Гілки майже торкаються вікон. І нікому це не заважає. А гляньте, скільки дерев настовбурчили сухе гілля навіть на проїзну частину вулицю. І нікого це не хвилює. Дерева, що всихають, стоять, а здорове плодоносне дерево знищили.
Шкодує за чудовою грушею і працівник ЖЕКу Юрій Борисов, якому довелося збирати гілля. Доньки Сергія Дуди стверджують, що за свідка під час знесення дерева була використана молода жінка-інвалід, спілкуватися з якою можна тільки у присутності спеціаліста, а це також явне порушення закону.
-Та найбільше болить те, - кажуть сестри, - що груша була пам’яттю про нашого батька, про його невтомну працю. Це удар по нашій пам’яті, по нашій родині. Брат, який проживає за кордоном, у кожному листі запитує, чи цвіте наша груша, а ми не насмілюємося сказати йому правду. Чому це питання не погодили з нами? Чому комісія не вивчила справу ретельно, а підійшла до цього поверхово? Крім груші, зрізані й інші дерева, в тому числі і горіх, за знесення якого власники торговельного закладу заплатили досить велику суму. Ось нам би хотілося знати, чи пішли ці кошти на потреби міста, якщо так, то на які саме?
Прокоментувати дану проблему ми попросили начальника відділу житлово-комунального господарства і будівництва міськвиконкому Віктора Фіщука.
-По-перше, - зазначив Віктор Сергійович, - дерево офіційно не було у приватній власності. Відповідно, не було у кого питати дозволу. Ми отримали заяву мешканців будинку, створили комісію, яка документально підтвердила, що груша заважає. Дерево має рости на відстані 10 метрів від стіни будинку. По-друге, якщо так звані власники наполягають, що дерево є для них реліквією, то чому не доглядали за ним, не обрізували гілки, що затіняли вікна, не збирали вчасно плоди, що гнили і приваблювали комах? Щодо дерев із сухим віттям, то і на них прийде свій час. Поки що не надходять звернення. І нарешті, якщо у людини, яка придбала з певною метою ділянку землі, виникає необхідність знести дерево, то ця особа сплачує відновну вартість рослини на рахунок КГ «Троянда». Сплачені кошти йдуть на придбання саджанців, якими поповнюється флора нашого міста.
Відповідь цілком зрозуміла, та все-таки є щось особливе, що залишається за межами нашого надто практичного сучасного мислення. Є тендітна і ранима людська душа, і забувати про неї ми не маємо права, тому що прийде час, коли хтось так само обійде увагою нашу сімейну святиню, проявить байдужість і навіть жорстокість до нашої власної душі. А це дуже боляче і ніякий закон не врятує від цього болю.
Антоніна Булавіна м. Володимир-Волинський

Розділ новин: 

Коментарі