«Для нас рік, що минає, наповнений творчими ювілеями»

Кажуть Микола та Людмила Велички, в сім’ї яких живе пісня.
Зимовий день був прихоплений міцненьким морозцем. Поцвіркували горобці, наче скаржилися на холод, а на душі було тепле відчуття зустрічі з особливо приємним, хоч ще і незнайомим. І передчуття не підвело, бо з господарем оселі, до якої поспішала, зустрілася просто біля хвіртки, а господиня з привітною усмішкою вибігла назустріч, гостинно запросила до будинку. Так відбулося моє знайомство з Миколою та Людмилою Величками, яких мені охарактеризували не лише як чудове, а й співоче подружжя. В цьому переконалася, коли пані Людмила та пан Микола заспівали свою улюблену «Летять журавлі», автором якої є їхній відомий земляк Степан Кривенький, адже подружжя родом з Горохівщини, а  Степан Кривенький був їхнім сусідом.
Микола Величко народився 13 листопада 1951 року в селі Холонів. Навчаючись у місцевій школі, принципово не вступав до комсомолу. Не лежала душа до цієї молодіжної організації. Вступити до лав всесоюзної спілки молоді змусили в Луцькому культосвітньому училищі, де юнак почав навчання у 1966 році. Взагалі-то в дитинстві у нього було три мрії: стати музикантом, футболістом і шахістом. І хоч зі спортом ніколи не розлучався, але тяга до мистецтва перемогла. У 1969 році поїхав до Львова на прослуховування і потрапив до зразково-показового оркестру Прикарпатського військового округу. За два роки служби в почесному караулі зустрічав 29 маршалів СРСР. Замість зброї тримав у руках духовий інструмент і лише перед демобілізацією на згадку сфотографувався з автоматом в руках. Повернувшись до рідного села, керував сільськими духовими оркестрами. У 1980 році одружився. Людмила Сергіївна родом із села Маслині, народилася 2 червня 1962 року, також закінчила культосвітнє училище. Працювала художнім керівником у селі Новосілки свого рідного району, затим – музичним керівником у садочку в районному центрі.
У 80-х роках подружжя переїхало до села Овадне Володимир-Волинського району. Микола Васильович працював вихователем у ПТУ №21, а його дружина обіймала таку ж посаду в гуртожитку. В 1988 році хор хлопців із ПТУ, яким керував Микола Величко, посів 1-е місце в обласному конкурсі. Потім Микола Васильович керував зведеним хором сіл Овадне, Луків та Колки, в якому брали участь 450 учасників. 1985 рік залишився в пам’яті завдяки участі зведеного духового оркестру в конкурсі у Києві. Спочатку було лише 13-е місце, потім – 8-ме, і нарешті досягли 3-ого. Після цих успіхів Микола Васильович був запрошений працювати в культурі району, де і трудився до червня 2016 року.
-Для нас рік, що минає, наповнений творчими ювілеями, - каже Микола Величко. – 50 років я віддав культурі. 35 років співаємо разом із дружиною. 25 років є учасником хору «Любисток». За кожним цим ювілеєм стоять непрості життєві ситуації, роки творчого пошуку, злету і невдач. Працюючи художнім керівником Оваднівського БК, не раз писав заяву на звільнення, а причиною була низька заробітна плата – 349 гривень на місяць. Та не зміг розлучитися з мистецтвом. Крім того, не забував і про спорт. Я був чемпіоном Горохівського і Володимир-Волинського районів з шахів і шашок, грав на першість із футболу ще в часи навчання в училищі, а також за сільські команди.
Та все ж пісенний талант Миколи Величка з найбільшою силою розкрився в дуеті з дружиною Людмилою. Їхні творчі виступи можна порівняти з лебединою піснею кохання і вірності, бо, об’єднані спільною любов’ю до пісні, вони і в житті пройшли хоч і нелегкою, але прекрасною дорогою кохання та відданості. У репертуарі подружжя українські народні, ліричні пісні, пісні про Україну і рідну Волинь. Їхні голоси звучали на сімейних конкурсах у Турійську, Іваничах, Луцьку, Ковелі. Добре знають співоче подружжя і на Володимирщині. Микола Васильович і нині грає у відомому оркестрі «Арсен», є учасником уславлених оваднівських троїстих музик. До речі, 2014-го оваднівських самодіяльних музикантів запрошували на «Золоті піски» в сонячну Болгарію, але у зв’язку з військовими діями на сході України троїсті музики відмовились.
Естафету батьків успішно продовжує і донька Ольга. Ще у шкільні роки дівчинка брала участь у фестивалі «Володимир», виборювала призові місця. З 1998-го по 2003-ій вона навчалась у Рівненському гуманітарному університеті. Саме в цей час у закладі відкривався естрадний факультет. Своєрідним тріумфом молодої співачки стала участь у конкурсі «Пісенний вернісаж», що проводився у Києві. На цей конкурс із західного регіону потрапило лише четверо учасників. Ольгу чекало блискуче майбутнє естрадної співачки, та, на жаль, у сучасній українській естраді вагоміше слово належить бізнесу, а не справжньому таланту. Нині Ольга викладає у Рівненському коледжі, в якому навчаються діти з музичним нахилом, навчає вокалу та естрадного співу. Сама вона не раз виступає на сцені, співає навіть французькою мовою. Одна із улюблених пісень - «Мова єднання», яку батьки з насолодою слухають у вільну хвилину в записі. У Ольги тісна співдружність з Мар’яном Гаденком, з яким об’їздила майже всю Україну. Зять Володимир має власну студію, пише музику, створює інструментовки, фонограми.
У ці передсвяткові дні від усієї душі хочеться побажати співочій родині Величків здоров’я, творчого натхнення і подякувати за їхню щиру відданість українському мистецтву.
Антоніна Булавіна, с. Овадне, Володимир-Волинський район

Розділ новин: 

Коментарі