З Танею Тахасюк, яка 18 травня святкуватиме своє тридцятиріччя, ми познайомилися кілька років тому, коли після важкого перелому руки я прийшла в кабінет лікувальної фізкультури Нововолинської ЦМЛ, де дівчина вже тривалий час допомагає зцілюватися людям після травм. Завжди весела, усміхнена і доброзичлива, Таня вже від початку нашого знайомства підкорила своїм ставленням до пацієнтів, щирістю, добротою, наполегливістю і відвертістю. Тож вже через тиждень, незважаючи на різницю у віці, ми стали добрими друзями, і дівчина розповіла про свою нелегку долю. Народилася вона в Благодатному з в’ялою, як у бабусі, шкірою. Під час вагітності в Тетяниної мами медики виявили в крові токсоплазмоз. І, як наслідок, на третьому місяці життя недуга передалася дитині. Щоб було зрозуміліше, токсоплазмоз – це хвороба, яка вражає центральну нервову систему, органи зору і ретикулоендотеліальні системи всього тіла, зокрема й серцевих м’язів, впливає на біосинтез дофаміну – ключового нейромедіатора головного мозку - та викликає довгострокові неврологічні ускладнення: затримку розумового розвитку, глухоту, судоми, які можуть проявитися навіть через роки. Тані не пощастило ще з перших місяців життя. В обласній дитячій лікарні, куди їх з мамою поклали на обстеження, лікарі діагностували у дівчинки патологію очей (вроджений токсоплазмозний центральний хоріоретиніт, міопсії обох очей, підвивих кришталика з обох боків) та кишечника (вроджений субкомпемпенсований гіпотиреоз середньої важкості), а згодом астму й епілепсію, на яку вона хворіла з трьох до десяти років. Були також проблеми і з мовою. У шестирічному віці Тані зробили першу операцію на очах, у 12 – прооперували кишечник (операція тривала 12 годин), у 15 – повторна операція на очах, через рік – ще одна. Зір у дівчини трішки покращився, але бачить вона лише в окулярах і з 16-ти років має першу групу інвалідності по зору довічно. Через півроку після останньої операції в Тетяни почав розвиватися сколіоз хребта – на спині з’явився горб і почалися проблеми з ногами. Медики столичної клініки «Охматдит», до яких мама дівчини Елла Іванівна повезла доньку, діагностували кіфоз грудного відділу хребта четвертого ступеня і порадили постійно носити корсет Шено, робити масажі, лікувальну фізкультуру та регулярне санаторно-курортне лікування. А тут до всіх нещасть додалися й дуже складні стосунки в сім’ї: батько постійно влаштовував скандали, бив маму і знущався з неї, не раз діставалося й дочці. Неодноразові звернення в поліцію, розлучення та кілька судів так і не змогли до кінця вгамувати чоловіка, який продовжує й далі жити в одній квартирі з колишньою дружиною та дочкою, хоча після останнього судового рішення він дещо притих. Багато хто від такого життя зламався б і впав у зневіру, але не Таня. Закінчивши школу, дівчина вступила до Волинського університету розвитку людини, де отримала спеціальність реабілітолога і вже декілька років працює інструктором ЛФК, допомагаючи людям позбуватися проблем.
-Освіта далася мені нелегко. Здобути її вдалося лише завдяки власній впертості та маминій підтримці. Читати я не могла, оскільки майже нічого не бачила: зір на одному оці 5%, на другому – 0%. Тому лекції довелося записувати на диктофон, додаткову літературу мама вдома читала вголос. Але зараз мені дуже подобається те, чим я займаюся, подобається, коли після занять на тренажерах пацієнти кажуть, що почуваються значно краще. Значить, мої зусилля не марні. Правда, інколи доводиться бути дещо жорсткою і змушувати хворих виконувати вправи, незважаючи на біль, але результат того вартий, - розповідає Таня.
Дівчина не з чужих слів знає, що це таке, адже останнім часом її хвороби почали прогресувати і їй самій доводиться не раз під час роботи лягати на підлогу, аби хоч на годину – дві випростатись і якось пересилити судому й біль, які сковують тіло.
-Тепер у мене вже третій ступінь кіфозу хребта, викривлення якого постійно збільшується, тисне на внутрішні органи, вражає міжхребцеві диски, дає ускладнення на ноги, з’явився біль і печіння в попереку, через що мені стало важко не лише ходити, а й лежати. Одна нога стала коротшою, і я почала накульгувати. Про науково-навчальний медкомплекс «Університетська клініка» Харківського національного медуніверситету, де беруться оперативним методом допомагати людям з моїм діагнозом, я почула від жінки, з якою перебувала на санаторно-курортному лікуванні в Куяльнику. Такий діагноз був у її доньки, якій там зробили операцію, після чого вона назавжди забула про хворобу. Тож повернувшись із санаторію, на початку березня я з мамою вирушила в Харків. Мене поклали на обстеження, зробили кілька блокад, а потім професор Андрій Мєзєнцев сказав, що в моєму випадку може допомогти операція, попередивши, що вона дуже складна і обійдеться нам у 10-13 тисяч доларів, не рахуючи витрат на тривалу реабілітацію, проживання і т.д. Тому ми можемо приїжджати в клініку, коли матимемо такі кошти.
-Названа сума мене вжахнула, але для Тані це – шанс, тим більше, що професор пояснив: стандартний ризик летальності – 1%, ризик порушення функції спинного мозку – 2%, хоча у нашому випадку, зважаючи на супутні діагнози, ризик значно більший, - продовжує розповідь доньки Елла Тахасюк. – Але вони згодні провести таку операцію, суть якої зводиться до того, що Тані доведеться перенести один чи два переломи хребта та фіксацію хребців спеціальною металевою конструкцією, яка укріпить хребет. Та я вірю в мою дівчинку. Вона сильна і все витримає, адже їй було лише 15 років, коли робили операцію на оці без анестезії. Тоді лікарі вийшли з операційної у сльозах, а потім розповідали мені, що зазвичай їм доводилося заспокоювати і відволікати пацієнта, бо операція дуже неприємна і болісна. А Таня навпаки, їх заспокоювала, просила не хвилюватися, бо їй, мовляв, зовсім не боляче. Тож у мене немає більшої мрії, ніж зробити все можливе й неможливе, щоб допомогти своїй донечці стати здоровою. Але шанс зібрати таку суму самій практично рівний нулю. Тому, повернувшись додому з клініки, ми звернулися по допомогу до небайдужих людей і журналістів. Гроші на лікування Тані відразу ж почали збирати у храмі нашого селища, отець Сава поставив також скриньку в Низкиницькому монастирі. А щойно в мережі з’явилася публікація про збір коштів, як наші чудові й наймилосердніші у світі люди стали перераховувати, хто скільки міг: хтось 10 чи 20грн., а хтось по 500 і більше, за що я низько кланяюся кожному із них у ноги. На саму операцію гроші ми вже майже зібрали, мені також вдалося домовитися з обласною організацією УТОС, що вони допоможуть знайти на час операції й реабілітації доньки прихисток в одному з монастирів неподалік клініки, але потрібно, ще 116525грн. на саму металеву конструкцію. Тому я знову уклінно звертаюся до небайдужих і милосердних людей: допоможіть моїй донечці відчути смак життя! Кожна перерахована вами копійка наблизить для Тані шанс позбутися болю і стати здоровою, - молить про милосердя мама дівчини.
Кошти можна переказувати на захищену від шахраїв картку «ПриватБанку» № 5168 7573 5948 9582 для Елли Іванівни Тахасюк.
Валентина Савчук, м. Нововолинськ
Матеріал підготовлений за ініціативи благодійного фонду Олександра Шевченка та українського журналістського фонду.
Коментарі