Пізнього зимового вечора Євген поспішав додому. Під колеса автомобіля стелилась освітлена фарами траса, а обіруч дороги темною стіною стояв ліс. Раптом на узбіччі з’явилась жінка, вимогливо махала обома руками. Євген різко загальмував. Він побачив, що жінка вагітна. Підтримуючи руками високий живіт і морщачись від болю, вона попросила відвезти її до пологового будинку. Євген так розгубився, що навіть не подумав над тим, чому жінка, у якої починалися перейми, опинилася зовсім одна на нічній трасі серед зимового лісу.
В пологовому будинку, куди Євген привіз свою пасажирку, йому довелося, згідно правил, залишити свій телефон і адресу. Повернувшись додому, він нічого не розповів дружині Ганні про нічну пригоду. А вранці задзвонив телефон. Слухавку взяла Ганна. Її обличчя перекосилося від люті. З пологового будинку повідомили, що Євген К. може забрати свою дитину, оскільки мати від новонародженого відмовилась. Даремно Євген пояснював дружині, що немає ніякого відношення до породіллі, а тим більше до її дитини. Хитра нічна попутниця просто скористалася його добротою і довірливістю та й «приписала» йому немовля. Та Ганна не хотіла слухати ніяких пояснень. Вона заявила, що забирає дітей, переїздить до матері і подає на розлучення. Євген був у відчаї. Довести його правоту могла тільки ДНК-експертиза. І тоді Євген згадав про свого однокласника Костянтина, який працював у Київському інституті генетики. Зв’язавшись зі шкільним другом, Євген негайно поїхав до Києва. І раптом… наче грім серед ясного неба! Аналізи показали, що у Євгена взагалі не може бути дітей! Далося взнаки перенесене в дитинстві інфекційне захворювання. Але тоді… як же його двійко дітей – Аллочка і Андрійко?! Виявляється, вони …
Ця фраза Євгена під час телефонної розмови з Ганною так і повисла в повітрі, бо дружина раптом дуже лагідно промовила:
- Знаєш, любий, де двоє, там і третьому знайдеться місце! Давай візьмемо і ту дитину!
Антоніна Булавіна м. Володимир-Волинський
Коментарі