Ці стосунки – одна з небагатьох історій про те, коли знайомство в Інтернеті має щасливе продовження

Сторінку Кристини Володимир знайшов в одній із соціальних мереж. Написав. Відповіді дочекався не одразу, діалог зав’язувався мляво. Кристина йому відповідала неохоче, зустрічного повідомлення іноді чекав кілька днів. Тоді він попросив зателефонувати йому. Просто зараз і вже. На диво, дзвінок пролунав одразу, йому навіть вдалося вмовити Христю на побачення. Знайомство в «реалі» і побачення одночасно мало відбутися ввечері того ж дня.
Кристина згадує, як зателефонувала, бо не знала, яких ще відмовок придумати. З цієї ж причини й погодилася зустрітися. Хоча, зізнається, Володимир – абсолютна протилежність її вподобанням: білявий, сіроокий... Але в руках він тримав величезний оберемок конвалій, улюблених квітів Христі.
Побачення напрочуд вдалося. Напруга у спілкуванні, наче сніг навесні, швидко розтанула в тонкому почутті гумору, Володя сипав жартами й кумедними історіями з безкінечного, як плутані доріжки Куренівського парку, запасу. Раптом почав накрапати дощ. Пара заховалася в автомобілі. Виїхали на пагорб – і Володимир, вказуючи на райдугу, сказав: «Це гарний знак для нас».
Далі були прогулянки над Дніпром, відверті розмови, щирі зізнання. Найважливіше з них пролунало несподівано, та зовсім не так, як це уявляють собі романтизовані пані. Пара саме навідалася в одну з міських лікарень із двома пакунками продуктів. Напередодні Христя побачила у Фейсбук заклик про допомогу бійцю АТО, який, опинившись у медичному закладі, не пам’ятав після контузії ні родичів, ні бойових побратимів. З’ясувалося, що «боєць» - аферист, який добряче нажився на милосердних киянах і втік з лікарні серед ночі. Щоб зупинити потік Кристининого обурення серед лікарняного коридору, Володимир сказав: «Я кохаю тебе». Ще через кілька днів, коли відзначали удвох його день народження, Володимир запропонував стати його дружиною
У тому ж ресторані вирішили святкувати й весілля. У РАЦСі обрали дату – 11 липня. Особливо до цього дня не готувалися. Вирішили запросити тільки найближчих друзів. Навіть сукню для нареченої забирали у кравчині в останній день. Яким же було їхнє здивування, коли, схвильовані, приїхали до розпису і почули: «Вам призначали на вчора. Ми ще й говорили, мовляв, дивна пара, не з’явилися вкладати шлюб. Гадали, що ви передумали». Втім, у плутанині швидко розібралися. І працівниця РАЦСу, перепрошуючи за додатковий привід нервування молодят, замість звичайної процедури підписання необхідних документів провела урочисту шлюбну церемонію. Після «проставляння автографів» вони, уже молоде подружжя, вийшовши на вулицю, знову побачили веселку у небі. Сприйняли це як дуже символічний знак долі.
Малочислене святкування минуло традиційно: фотопрогулянка над Дніпром, ресторан, «метання» букета. На третій рік спільного проживання подружжя Ломенків рідко збирається на прогулянки чи екскурсії. Здебільшого – у супермаркети по продукти. Володимир працює фізично, найкращий вихідний для нього – книжка або кіно, захоплюється романами Валентина Пікуля. А Христя, в силу професійних обставин, за тиждень так «наспілкується» з людьми, що на вихідних ненавидить їх усім єством. Іноді просить чоловіка відвезти її в місце, де черпає свіжі сили до життя, творчості та терпіння. І вони їдуть у Бабин Яр.
Олексій Біянов, м. Київ

Розділ новин: 

Коментарі