«Чи вже цвітуть сади?» - запитала моя матуся перед відходом, і ці її слова стали поштовхом для мого першого вірша

Таким чином відкрила у себе поетичний дар Ніна Дмитрівна Івасюк, талановитий вчитель і творча людина.
Ніну Дмитрівну Івасюк, вчителя зарубіжної літератури міської ЗОШ №5, знають не лише її вихованці, а й ті люди, які цінують високе слово поезії. Ніна Дмитрівна не тільки доносить високе літературне слово до своїх учнів, а й сама пише чудові вірші, сповнені зворушливого і глибоко розуміння життя.
Народилася Ніна Дмитрівна у 1959 році в с. Грабове Ковельського (нині Старовижівського) району. Зростала дівчинка у селянській родині, але батьки приклали всі зусилля, щоб дати двом донькам освіту. Після закінчення школи Ніна навчалася у Володимир-Волинському педагогічному училищі на шкільному відділі, після навчання отримала червоний диплом. Це дало змогу вступити на філологічний факультет Київського державного університету. Молода студентка присвятила себе вивченню російської мови і літератури, яка на той час була дуже популярною.
Любов до рідного слова в поєднанні з класичними творами зарубіжної літератури Ніна Дмитрівна прищеплює своїм учням протягом всієї педагогічної діяльності у міській школі №5, в якій працює з моменту заснування навчального закладу. Вчитель-методист, двічі брала участь в обласному конкурсі «Вчитель року», в другому конкурсі вийшла переможцем. Відповідно виховала і ціле сузір’я талановитих юних літераторів. По праву пишається вчитель Антоном Куцевичем, який став переможцем конкурсу « Юні літератори Волині», Миколою Прушинським, Лілією Нестифоренко, Ларисою Івасюк, Аллою Лисюк, Тарасом та Софією Тарасюками, Тетяною Євтошук, Ніною Нартюк.
Та відома істина про те, що важко комусь прищепити те, чим не володієш сам. Саме завдяки вродженому таланту поетеси зуміла Ніна Дмитрівна передати свою любов до слова учням. Але талант проявився не відразу. Його пробудив зворушливий і водночас драматичний момент.
- Моя дорога матуся Ярина Петрівна була чудовою людиною, любила співати, була надзвичайно працьовитою, любила природу. Її час відійти у вічність наступив у Провідну неділю, коли Господь відкрив ворота раю для всіх, хто залишає цей світ. «Чи вже цвітуть сади? – запитала моя матуся перед відходом, і ці слова її стали поштовхом для написання першого вірша.
-Написання віршів стало душевною потребою. Навіть тоді, коли проводила виховні години, майстер-класи, розуміла, що без віршів не можна, - продовжує Ніна Дмитрівна.
Але талант поетеси не проявився так просто. Цьому передувало дитинство, проведене серед прекрасної поліської природи. Не раз брала до рук безсмертну «Лісову пісню» Лесі Українки, сідала під березою і уявляла себе Мавкою. Потім стала зачитуватися творами Михайла Коцюбинського, Тараса Шевченка, дуже любила Всеволода Нестайка, його чарівну повість-казку «В країні сонячних зайчиків».
Маючи справу з російською, а затим з зарубіжною літературою , відчувала, що поетичні ниви народів мають багато спільного і дають благодатні урожаї Добра і Світлої Думки, тільки потрібно, щоб проростали на власній національній ниві. Ось так і захопилася технікою літературного перекладу.
- Ви знаєте, що переклад має специфіку. Як не стараєшся найглибше передати стиль автора, а відчуваєш, що виходить щось вже своє, українське. Навіть, якби до твору в оригіналі був музичний супровід, в перекладі на українську мову його слід би було змінити на національні мотиви, - каже пані Ніна.
В арсеналі її поетичних перекладів глибока філософія життя Зінаїди Міркіної: « Людині ж, щоб сказати так багато, вмістилищем для Бога треба стати», і тонка лірика Анни Ахматової, і поетична туга Давида Самойлова, і стислі моральні роздуми Оксани Мельникової: «Хто викреслив зайве – стали вільнішими; слід відпускати тих, з ким незатишно», і картини природи в поезії Наталії Самрук, і зворушлива пам’ять про тих, кого ми втратили, яка звучить в рядках Єлени Корабльової: « За все, що не зробили ми для них, вони прощають. Ми собі не можем». Перекладає Ніна Дмитрівна і поезії Альони Давидової, Ельдара Рязанова, Белли Ахмадуліної, Вероніки Тушнової. Проте дуже цікавиться і новими іменами в сучасній українській літературі. Подобаються твори Дари Корній, Макса Кідрука, Володимира Лиса, Оксани Забужко, Тараса Прохацька. Приємно усвідомлювати, що українська література йде по новому і водночас самобутньому шляху розвитку.
Звичайно, першими оцінювачами творчості талановитої жінки є її родина. Ніна Дмитрівна виростила двох доньок, нині тішиться онуками, обожнює ходити з ними на прогулянки, разом відвідують вистави театру «Різнобарв’я». Ніна Дмитрівна співпрацює з цим театром.
- Мій класний керівник, Валентина Михайлівна Романко, не раз дивувалася, чому я не стала письменницею, - посміхається Ніна Дмитрівна.
Ознайомившись з творами Ніни Дмитрівни, і сама задалася цим питанням, але гадаю, що одне другому не заважає, бо вчитель-словесник має бути письменником чи поетом, а всі майстри пера були і є для нас найкращими вчителями.
Антоніна Булавіна м. Володимир-Волинський

Розділ новин: 

Коментарі