«Коли помирає важкохворий, люди інколи спалюють його речі. Як Церква ставиться до цього? І якщо дотримуватися цієї традиції, то коли краще це робити?»
Євгенія Василівна, жителька міста.
-Якщо людина мала інфекційну хворобу (наприклад, туберкульоз), то її речі справді спалюють. У цьому полягає не так традиційне значення, як санітарні умови безпеки. Та якщо настала природна смерть чи внаслідок серцево-судинних хвороб, що часто спостерігаємо сьогодні, то потреби у цьому немає жодної. У такому разі Церква до забобонів відношення не має. Воля людей зробити з речами покійного все, що вони хочуть. Краще речі можна роздати біднякам, родичам чи сусідам. Тоді вони принесуть користь. Боятися цього не потрібно. У давнину люди мали всього по кілька свит, і коли помирав батько, синові у спадок передавався його одяг. А після смерті монахів чи святих їхні речі також роздавалися як святиня. Це вважалося почестю.
о.Тарасій Панасевич, Успенський собор
Сучасний християнський похоронний обряд зберіг значну кількість елементів язичницьких вірувань. Наприклад, ритуальне обмивання покійника з метою очищення від світу живих пов’язане із культом води. До цього долучається звичай ставити при покійнику посудину з водою, класти у труну гроші «на перевіз душі» через річку, мити підлогу кімнати, де лежав покійник, виливати воду за труною після виносу її з хати (як це робили «на дорогу», щоб чистим був шлях). Культ вогню виявляється у традиції запалювати при мерцеві свічки, одну свічку давати йому в руки. До «вогняних» ритуалів належить і звичай спалювати речі після смерті. А в доісторичну добу у вогонь клали не тільки речі, але й самого покійника, його коня. Усі речі ставили на велику купу дров із священного дерева – дуба, липи, берези. Вірили, що великий стовп вогню і диму, який здіймався під небеса, відкривав померлому шлях у потойбічний світ. Коли багаття догоряло, над ним насипали високий курган-могилу, який також символізував зв´язок із небесним світом. В інший час культ вогню також поєднували із культом води. Наприклад, мерця клали у човен і підпалювали, пустивши за течією. У трипільській культурі, коли з’явився культ землі, човен замінили на труну. В її виготовленні з певних видів деревини виявлявся давній культ дерев та рослин. Також з цим пов’язаний звичай класти у труну зілля-обереги, а також садити дерева на могилі в залежності від того, хто у ній похований: якщо дівчина – калину, якщо жінка – тополю чи ялину, хлопець – явір чи клен. У цьому випадку дерева уявляли втіленням душі померлого. Священні гаї поховання у праслов’ян ставали місцями поклоніння духам. А на зображенні родового дерева біля квітки чи листка, що символізував людину, яка померла, ставили хрестик.
Підготувала Аліна Зай
Коментарі