Чи така легка справа – виховати новітнього господаря у сільській школі?

Про це розмова з учителем трудового навчання Селецької ЗОШ І-ІІ ступенів Олександром Бобком.
На перший погляд здається, що тут і питання як такого нема, бо хто-хто, а сільські діти з раннього віку привчаються до фізичної праці. Тому й трудове навчання у школі стоїть у них в числі найлегших і найулюбленіших предметів разом із фізкультурою, музикою та образотворчим мистецтвом. Але, виявляється, все набагато складніше і проблем з викладанням трудового навчання у сільській школі вистачає.
Олександр Бобко – вчитель із 33-річним стажем. 25 років навчає трудового навчання у Селецькій ЗОШ. Народився Олександр Михайлович у селі Хмелівка в жовтні 1959 року. Покликання до педагогіки успадкував від матері, чудового вчителя, нині вже покійної Надії Михайлівни Бобко. Після школи Олександр навчався у Володимир-Волинському технікумі, а педагогічну освіту здобув у Рівненському державному педагогічному інституті імені Дмитра Мануїльського на факультеті «Загальнотехнічні дисципліни і праця».
В середині 80-х років минулого століття Олександр Михайлович став працювати у Селецькій школі. Єдине, що успадкував від своїх попередників, була нова майстерня, збудована на подвір’ї школи. Що стосується навчального обладнання, то вже й у ті часи воно вважалося застарілим, і по сьогоднішній день практично нічого не змінилося. Брак хороших інструментів відчувається на кожному уроці, адже у 21 столітті з високоякісними технологіями сільські діти продовжують навчатися з інструментами, які в народі справедливо називають «допотопними». Та все ж успіхи, попри проблеми, відчутні. Селецька школа єдина в даному регіоні, де здійснено поділ на технічне навчання хлопчиків і обслуговуючу працю дівчаток. Учениць навчає молодий вчитель Надія Семенюк за варіативними модулями, тобто беруться до уваги інтереси дітей. Основне, що сьогодні цікавить сільську дитину, це різьблення, випалювання, писанкарство (як традиційне, так із використанням бісеру), розмальовування.
-Нині велика увага приділяється розвитку творчих здібностей дітей, - розповідає Олександр Бобко. – Іноді вважають, що в селі переважає не творчість, а практика, досвід поколінь. Діти у сільській місцевості повинні вміти виконувати всі роботи, пов’язані з господарством, обробляти землю, керувати технікою тощо. Але ми все-таки взяли курс на Європу, а тому і село має вчитися жити по-європейськи. Йдеться і про використання новітніх технологій, і про дизайн забудов, і про окультурення на сучасному рівні присадибних територій, і про пошук альтернативних джерел енергії. Селу потрібен новітній господар, і його слід виховувати й на уроках трудового навчання. Зі шкільної парти учень має дбати про рідне село, про його розвиток. Ось чому при вивченні трудового навчання майже незамінними стали проекти. Першочергове завдання – це відшукати аналог проекту. Далі учні виконують свої творчі завдання. Так завдяки проектам наші школярі виготовили кухонні набори, розвивають шкільне садівництво, на даному етапі працюємо над проектом зі створення нових квітників у парку біля обеліска полеглим односельцям, над яким школа вже багато років поспіль бере шефство.
Усі без винятку учні люблять працю, трудяться залюбки, але палкими трудолюбами є Андрійко і Катруся Жолоб, Петрусь Камінний, Таня Вовк, Наталя Луцюк, Максим Новосад, Сергій Кашубський, Віктор Нечипорук. А Сашко Кіквідзе робить відчутні спроби у винахідництві, самостійно змайстрував оригінальні стріли для лука.
Ефективність засвоєння трудового навчання у школі вплинула і на високу результативність у предметних олімпіадах. Так учень школи Євген Мазур посів І місце в олімпіаді із трудового навчання на теренах Зимнівської ОТГ. Його виріб – підставка для серветок – здобув високу оцінку журі. А органайзер для ниток, який Євген виконав під час обласної олімпіади, приніс йому заслужене ІІ місце.
І хоч у школі радіють успіхам вихованців, та все ж проблема застарілого обладнання нікого спокійним не залишає. У червні фонд Ігоря Палиці «Тільки разом» з участю батьків та громади обіцяє виділити кошти на придбання невеликої частини сучасних інструментів і швейних машин для обслуговуючої праці. Та зрозуміло, що цей шляхетний крок лише частково вирішить проблеми. А час іде. І необхідність появи господаря нового типу, господаря з європейським мисленням усе відчутніша на селі. А він, цей господар, поки що сидить за партою, навчається на застарілих станках та інструментах і, мабуть, таки замислюється над тим, що йому в майбутньому готують державні мужі. Отож якщо завтра у волинському селі не з’явиться довгоочікуваний господар, який змінить обличчя рідного населеного пункту, то чия в цьому провина: вчителів трудового навчання чи безглуздої армії освітянської бюрократії, на утримання якої йдуть великі кошти. А їх так не вистачає для нормального навчання наших дітей.
Антоніна Булавіна, с. Селець, Володимир-Волинський район

Розділ новин: 

Коментарі