Досить часто нам доводиться ставати свідками не зовсім приємних життєвих ситуацій. Хіба раз ми бачимо, як дехто з наших співвітчизників кидає під ноги папірці з-під морозива чи чіпсів, пакети зі сміттям із вікон квартири, порожні пляшки з машини, плюється лушпинням насіння соняшника. Про узбіччя доріг і стихійні смітєзвалища в межах практично кожного населеного пункту й говорити нічого. А слова, якими обмінюються наші земляки? Від них не те що “вуха в’януть”, а й - мороз по шкірі. І, особливо прикро, що переважна більшість таких “словознавців”, серед яких все частіше й частіше трапляються представниці прекрасної статі, ледь-ледь виборсалася із віку пелюшок. І спробуй їх тільки зачепи чи зроби зауваження. Добре, що обійдеться лише словесним набором. Чи взяти, наприклад проїзд в автотранспорті. Випадок, коли хтось із молодших поступиться місцем комусь зі старших, можна занести у книгу Гінеса. І, як не дивно, зазвичай, місце на сидінні поспішає зайняти чоловіча половина роду людського, причому – далеко не найстарша. Не краще ведуть себе й водії автобусів, які, якщо не палять у салоні, то майже всю дорогу розмовляють по телефону. Від того й аварії на дорогах, в яких люди гинуть мало не щодня. Не кажу вже про те, щоб деякі власники «крутих» іномарок пропустили пішохода на зебрі чи, бодай, стишили швидкість перед калюжею.
Так трапилось, що одного разу, зайшовши у супермаркет за хлібом, ми з колегою стали свідками такої ситуації: був час пік, коли більшість людей повертається з роботи, і кожному потрібно щось купити на вечерю. З трьох кас працювала лише одна, тому біля касира зібралася така собі черга, і касир – зовсім молода дівчина, аж упріла, обслуговуючи людей. Неподалік каси стояв миршавий чоловічок, років сорока, - із тих, про яких у народі кажуть - “лика не в’яже”. А поряд - хлопчина, на вигляд – років 16-17. Коли наплив покупців дещо спав, чоловік, перемовившись із хлопцем, повернувся до вітрини і прихопивши пляшку горілки, взяв у хлопця в кишені сотню гривень і, розштовхуючи покупців й не реагуючи на людське обурення, рвонув до каси. Дівчина-касир, яка відмовилася продавати йому алкоголь, посилаючись на нетверезість клієнта, що продвати спиртне неповнолітнім не дозволяє закон. “Джентльменський” набір, який пролунав у відповідь на її зауваження, передати не можливо, - викличе шок навіть у бувалих. Мало того, вже виходячи із магазину, цей “супермен ”пообіцяв сказати хлопцям, щоб вони з нею розібрались”, знову здобривши свої погрози добірним матом на адресу дівчини. І, хоч у черзі було кілька представників сильної половини, ніхто з них навіть і не пискнув.
І таких випадків у нашому житті безліч. У чому ж тут справа ? Невже людям байдуже, що вулиці міста нагадують смітник вже через півгодини після прибирання? Чи, може, слово “лицар” залишилося історичною згадкою про далеке минуле і його значення можна буде розшифрувати хіба що за допомогою енциклопедії? Чому ми, так прагнучи в Європу, байдуже проходимо мимо, роблячи вигляд, що нас це не стосується? І де впевненість у тому, що завтра щось подібне не станеться з нами, що на місці старенької бабусі у переповненій до краю маршрутці, яка побілілими і тремтячими пальцями вчепилася за сидіння, на якому розвалився, закриши вуха навушниками і втупившись у мобільник, здоровенний лобур, не опиниться ваша мати, а на місці цієї дівчини виявиться ваша донька? Куди ділися людська гідність, співчуття до ближнього, доброта? Невже вони дійсно зникли з нашого життя?..
Ксеня Лучко, м Нововолинськ
Коментарі