Чому наші діти крадуть, і як відучити їх від таких вчинків

Публікації

Багатьох батьків турбує схильність їхніх дітей до крадіжок. Та оскільки тема дуже делікатна, деякі батьки пробують приховати такий факт. Чому? Тому що цей вчинок вважається асоціальним. Інші ж – навпаки, можуть влаштовувати надто багато галасу, не розібравшись детально у дитячому вчинку. Досить розповсюджена думка, що на таку дитину чекає кримінальне майбутнє. Та насправді все не так погано і не так однозначно. На жаль, мало хто зі спеціалістів береться за консультування таких випадків, психологічних досліджень на цю тему теж небагато. Тому давайте разом шукати відповідь на це складне запитання: чому ж все-таки діти крадуть?
Діти роблять не те, чого їх вчать, а беруть приклад з батьків
Кожна друга дитина хоча б раз у житті взяла без дозволу чиюсь річ. Та в одних випадках такий вчинок можна вважати крадіжкою, в інших – ні. До трьох років нікому не приходить в голову звинувачувати малюка у злодійстві, хоча самосвідомість і розуміння «моє – чуже» формується саме в цьому віці. Скоріше, у маленької дитини є сприйняття: все навколо може бути моїм. Тому саме час почати пояснювати їй, що є особисті речі, а є те, що належить комусь. Тобто, вже з цього віку батькам необхідно прищеплюватималюкові моральні принципи. Ще одне важливе зауваження: діти роблять не те, чого їх вчать дорослі, а беруть приклад із власних батьків. Наприклад, був випадок крадіжок дітками у родині відомого хірурга. Здавалось би, порядна сім’я, але в розмові з дитиною з’ясувалося, що батько приносить додому після операцій бинти, вату, медикаменти, деякі інструменти. І це в родині сприймається як норма. Як у такій ситуації довести дитині, що брати чуже не можна, якщо дії найріднішої людини говорять про протилежне? Повірте, працювати з такими дітками надзвичайно складно, адже батьки готові заплатити і перекласти відповідальність за результат на спеціаліста. А коли їм кажеш, що змінюватися доведеться разом зі своєю дитиною, чуєш у відповідь слова про некомпетентність. Мовляв, «усе це безглуздя», «не ваша справа, як ми живемо, виправляйте поведінку тільки дитини!» і т.д. Якщо розглянути цю проблему глобальніше, то в колишньому Радянському Союзі була розповсюджена думка: «Якщо не вкрадеш – не проживеш». В умовах тотального дефіциту, зрівнялівки та спекуляції такий спосіб життя був нормою, хоч офіційно і карався законом.
Звичка красти передається від покоління до покоління у спадок
Наукою доведено, що на рівні наших генів записується звичний спосіб дій людини і передається наступним поколінням як закономірність чи норма поведінки. Наведу докладніше пояснення. Наприклад, чотири покоління тому хтось у роду випадково чи з необхідності вчинив крадіжку. І ця людина прожила все життя, так і не визнавши свою провину навіть перед Богом. Тоді в наступному поколінні іде запис: «Якщо вкрадеш непомітно, трохи чи те, що погано охороняється, нікому не належить, нічого тобі за це не буде». Така людина завжди знаходить виправдання своїм вчинкам. Наступне покоління вже переконане: «Красти – норма, але робити це треба все ж потаємно». Якщо така людина ще не усвідомила неправильність своїх дій і її вчинки залишилися таємницею, то у спадок наступному поколінню передається: «Хто краде, той добре живе». Вже з раннього дитинства у таких дітей проявляється кримінальний талант і жага щось поцупити. Цей так званий «родовий капітал», який проявляється, як будь-яка генетична хвороба, передана у спадок. Ми ж говоримо про соціальне захворювання певного роду. Тому це питання тісно пов’язане, як мінімум, із життям чотирьох поколінь однієї великої родини та їхньою відповідальністю перед нащадками за скоєне, навіть якщо не було офіційного звинувачення та покарання. Саме в таких «невиправлених родах», за збігом випадкових обставин, діти-підлітки потрапляють за крадіжки у відділок міліції або ж підставляють замість себе дуже чесну та відповідальну людину Такий нащадок не чує голосу своєї совісті і навіть вихваляється власною майстерністю та вмінням заробити на комусь чи чомусь гроші і статки, може навіть назвати це «підприємницьким талантом». Крадіжки стають для нього способом заробітку, стилем життя та існування. З часом такі «підприємці» з кишенькових злодіїв переходять у розряд майстрів масових обманів. Не варто сприймати ці слова як образу наших бізнесменів, кожен робить висновки для себе. Знаю багатьох хороших людей, які досягли успіху й достатку завдяки своїй наполегливій праці та чесному відношенню до справи, вмінню заощаджувати і розподіляти кошти. Зазвичай обурюється саме той, хто відчуває за собою гріх.
Перш ніж карати дитину за крадіжку, дізнайтеся про мотив її вчинку
В інших ситуаціях те, що дорослі будуть вважати присвоєнням чужого, для дитини може означати зовсім інше. Тому обов’язково спочатку потрібно порозмовляти, розпитати про мотиви вчинку. Принесена додому іграшка може бути предметом обміну між друзями або ж винагородою за перемогу у грі. Дайте відповідь на запитання: «Чи можна вважати крадіжкою вчинок, коли, наслідуючи батька, хлопчик узяв золоті прикраси матері й подарував їх дівчинці, яка йому подобається?». Можливо, перш ніж нарікати, дорослим слід змінити свій погляд на те, чи у надійному і недоступному для дітей та сторонніх очей місці зберігаються коштовності? В одній сім’ї чотирирічні сестрички бавились на подвір’ї маминими прикрасами, серед яких був хрестик та ланцюжок з білого золота ручної роботи, вагою понад 10 грамів. Якщо мама не носила цей виріб на щодень, тоді як він зберігався, що опинився у руках малюків, які й поняття не мають про цінність та вартість таких «іграшок»? Зрештою, коштовності було загублено.
Загалом психологами визначено декілька основних причин крадіжок у психічно здорових дітей:
сильне і неконтрольоване бажання мати якусь річ, яку не хочуть чи не можуть купити дитині батьки;
реакція на байдужість і можливість звернути на себе увагу;
спосіб помсти і бажання покарати іншого за образу;
можливість відчути свою перевагу над іншими (якщо ніхто не може упіймати злодія, тоді він чи вона відчувають себе особливими, найспритнішими, такими, що можуть управляти навіть дорослими);
дитина не має своїх речей (доношує зі старших братів та сестер) або не має права розпоряджатись купленими для неї іграшками (розбирати їх, дарувати, обмінювати, додавати щось до зовнішнього вигляду і т.д.);
наслідування телевізійного героя та неправильне трактування його вчинків;
у малюків ще слабка сила волі, а всього дуже хочеться (у багатьох дорослих вона не вироблена саме через упущення в дитячому віці);
втрата емоційного зв’язку у сім’ї (сімейні негаразди, розлучення, холодність у стосунках з дитиною), тобто крадіжка тут є реакцією дитини на психотравмуючі обставини;
спосіб самоствердитися серед однолітків (такі діти можуть на всі нишком взяті у гаманці рідних гроші накупити солодощів і роздати їх товаришам, щоб завоювати авторитет і хороше ставлення);
прояв заздрості, злості, коли в іншого є більше та краще (здебільшого це відбувається тоді, коли різні матеріальні статки в сім’ях, діти з яких разом навчаються, чи товаришують.
Як правильно відучити дитину від привласнення чужого
Зараз батьки часто дають деяким дітям у школу дорогі мобільні телефони, планшети, купують для них одяг відомих брендів. Саме на цій основі у дітей і починає формуватися їхня видима перевага, зверхність, статусність. Інші діти такі прояви можуть вирівнювати через крадіжку, адже дістатися може найперше тому, у кого зникла річ. Таким способом його ставлять на місце. Тому основне завдання батьків у таких ситуаціях – визначити причину скоєного та підібрати оптимальний вихід із ситуації саме для своєї дитини. Для цього раджу їм запам’ятати декілька правил:
виражайте своє засмучення та розчарування вчинком доньки чи сина;
фізичні покарання ні до чого доброго не приведуть;
поясніть відчуття, що виникають у дитини, в якої зникло щось цінне, тобто спробуйте поставити її на місце іншого;
утримуйтеся від ярлика «злодій», обговорюйте подію лише зі спеціалістом, а моральні повчання проводьте, заручившись підтримкою інших дорослих, соромити дитину перед однолітками недопустимо;
пояснюйте, що вчинок ви засуджуєте і не сприймаєте, а саму дитину любите;
передбачайте, коли можлива крадіжка, і виключіть таку можливість, зберігаючи цінні речі та гроші у недоступних для дітей місцях;
у жодному разі не повертайтеся до минулого і не нагадуйте дитині про її вчинок, якщо його вже обговорено, а висновки зроблено;
виробляйте в дитини силу волі, прищеплюйте їй істинні цінності, акцентуючи увагу на тому, що саме працею та мудрістю людина показує, чого вона варта насправді;
станьте самі прикладом чесності та порядності;
не засуджуйте і не обговорюйте при дітях дії уряду, вони можуть трактувати все зовсім по-іншому;
дбайте про теплу та люблячу атмосферу у ваших стосунках як у всій родині, так і з дітьми;
намагайтеся купити чи навчити дитину майструвати її улюблені іграшки;
прислухайтеся до потреб вашого нащадка, знаходьте час, щоб проводити його разом, цікавтеся переживаннями та подіями, які хвилюють дитину;
створюйте серед дітей доброзичливу атмосферу, давайте можливість кожному проявити свої сильні сторони, допомагайте і сприяйте розкриттю дитячих талантів (це стосується як батьків, так і вчителів та вихователів);
давайте дітям кишенькові гроші, але вчіть їх правильно ними розпоряджатися.
І ще одне: читайте разом книги про успіх, наприклад, «Мані чи азбука грошей» Бодо Шефера, про можливості заробляти гроші дітьми. Допоможіть дитині побачити перспективи на майбутнє і вселіть у неї віру, що талановита людина може мати все, що їй необхідно. Якщо ваші діти цікавляться грошима, перетворіть це на гру: створіть свій банк, придумайте валюту, намалюйте її та обговоріть те, що за неї можна купити. Можливо, підкажіть та створіть умови для того, щоб дитина могла заробляти власні кошти. Застереження: домашня робота – це вклад у загальне благополуччя сім’ї, і дитина має мати свої обов’язки, які виконує безкоштовно для всіх.
На сьогоднішній день масла у вогонь підливає й телебачення: діти можуть чути різноманітну інформацію і неправильно її трактувати чи зрозуміти. Тому варто стежити за тим, що дивляться і які дорослі розмови чують ваші нащадки.
Бажаю терплячості, любові та мудрості у вихованні ваших діточок. Сподіваюся, що ці поради стануть вам у пригоді.
З любов’ю Наталія Рахель

Розділ новин: 

Коментарі