Усе частіше до редакції звертаються читачі, щоб висловити своє обурення і гіркий біль щодо морального стану нашого суспільства.
Таки з мудрим українським суспільством сталося щось недобре… Чи то довели людей до відчаю, чи то декого далеко завела жадоба до наживи, але враження іноді таке, що люди забули, що вони люди і ходять по одній землі. Все частіше лунають дзвінки в редакцію нашого видання, люди виливають свій гнів, обурюються з приводу несправедливості, лицемірства, підлості, шахрайства. Ми вирішили поділитися деякими думками з тими читачами, яким не байдуже, що сьогодні діється в моральному житті українців.
Микола Кавшук, який проживає в селі Верба, став свідком розмови, що його вразила. Завітавши до закладу харчування, щоб пообідати, пан Микола почув розмову двох чоловіків. Судячи з теми, обидва молодики займаються заготівлею свинини. Вважаючи, що їх ніхто не чує, чоловіки ділилися досвідом обважування виробників товару. Виявляється, заповнюючи гирі важким свинцем, вони обважують товаровиробника на 1,5-2 тисячі. Уявіть собі, скільки втрачає людина, яка важко працювала, аби виростити свиню.
-Це ж кого вони обдирають, на кому наживаються? На праці свого народу! - обурюється пан Микола. – Чому ніхто не контролює цих глитаїв? Чому вони, купуючи товар, користуються своєю вагою? Повинно бути правило, що кожен – і покупець, і продавець – в даному разі користуються власними вагами для порівняння і вирівнювання ціни».
***
Жінка, яка не забажала назватися, розповіла іншу історію, яка також виходить за рамки людського розуміння.
-Здається, люди почали вже й добро використовувати у власних цілях, - сказала читачка. – Нещодавно одна жінка запропонувала мені купити в неї гарні квіти, але ціну назвала майже захмарну. «Це ж чому так дорого?» - поцікавилась я. «Ви розумієте, - жінка навіть спробувала видавити сльозу, – це ж я не для себе. Поруч зі мною сусідка живе, стара хвора бабуся. Це вона квіти вирощує, щоб ліки та хліб собі купити, а я лише продаю. А ліки ж дорогі. Ви самі знаєте…
Читачку розчулила розповідь жінки, і вона вже збиралася витягнути гаманця, аби зробити покупку і допомогти нещасній бабусі. Та в цей час підійшла незнайома жінка.
-Бабуся немічна і такі гарні квіти вирощує? – із сарказмом запитала вона. – На ліки і хліб грошей немає, а на насіння дорогих квітів є? Кому Ви казки розповідаєте, шановна? Ви просто хочете зворушити довірливих покупців і побільше грошей покласти собі в кишеню. Ось і вигадали історію про хвору стару жінку. То хоч брешіть уміло.
-До чого наші люди докотилися? – ледве стримувала хвилювання читачка. – Надягати на себе маску добропорядності, аби здерти з іншої людини зайву копійку! Що сталося з нашими людьми?
***
Ще одна читачка, яка назвала себе Ольгою Леонідівною, зізналася, що також потрапила на гачок хитрої аферистки.
-Я вже дала собі клятву, що ніколи нічого не купуватиму з рук. Краще переплачу на ринку, в магазині, в секонд-хенді, але там є цінники і я точно знаю, скільки коштує товар. Якось мені порекомендували жінку, яка у своїй квартирі торгує одягом. Вона зустріла мене привітно, дала можливість приміряти все, що мені сподобалося, запевняла, що все мені до лиця. Я купила у неї деякі предмети одягу, та, коли повернулася додому і стала показувати членам родини, раптом помітила дірочки і навіть плями. Чоловік обурився, як я могла купити такі речі. Очевидно, спритна торгашка володіла якимось гіпнозом. Я негайно зателефонувала їй і сказала, що маю намір повернути речі, та вона заойкала і відповіла, що вже віддала гроші жінці, на яку працює. «Хай дає тобі номер телефону тієї жінки, і будемо вести розмову з нею», - порадив чоловік. «Вона не дозволяє давати її номер телефону», - відрубала торгашка і вимкнула телефон. Ось тоді я зрозуміла, що мене хитро обвели навколо пальця, підсунувши старі речі, оцінивши їх як нові.
Так, історії неприємні, але, на жаль, це реалії нашого життя. Хто в цьому винен: влада чи самі люди? Чому ми перестали цінувати одне одного, любити ближнього? Чому забуваємо про правило бумеранга, який рано чи пізно полетить в інший бік? І кого ми намагаємось обдурити, обхитрувати: можновладця чи таку саму працьовиту людину, як ми самі? Чи замислюються аферисти, що рано чи пізно доведеться відповідати як не перед своєю совістю, то перед Богом? Та й зрештою людське терпіння не безмежне…
Алла Фісенко, м. Володимир-Волинський
Коментарі