Через сусідів Любові Ростопчиній доводиться жити серед смороду

Територію, де нині вулиці Княгині Ольги, Миколи Хвильового та інші, до 1939 року населяли представники польської національності. Історія різко змінила свій хід, і на Волинь стали прибувати численні родини українців із-за Бугу. Серед них була і багатодітна сім’я Мосійчуків. Саме на теперішній вулиці Миколи Хвильового звели вони будинок, обробляли землю, збудували власну кузню. Тут у 1943 році народилася донька Любов. У 1965-му за рішенням міської ради частину землі у Мосійчуків забрали. Молода дівчина, яка стала опорою батькам (решта дітей розійшлися по світу), отримала дозвіл будувати поруч зі старою хатою нову. Наскільки важко було їй, Любов Михайлівна розповідає стримано, ковтаючи сльози. У 1968 році вийшла вона заміж за Миколу Ростопчина. Виховали двох синів, але нині Микола Ростопчин, перенісши два інсульти, перебуває у безпорадному стані. Отож можна зрозуміти життя Любові Михайлівни в моральному терорі, яким оточили її сусіди.
Завітавши до господи Любові Ростопчиної, відразу відчула неприємний запах, а, точніше сморід, який посилився, щойно вітерець дмухнув сильніше.
-Цей запах – результат того, що мої сусіди утримують свиней і годують їх препаратами синтетичного походження. Відходи життєдіяльності зливаються у вигрібну яму, вентиляційні канали якої виходять впритул до моєї загорожі, - Любов Михайлівна показує на глибоченьку, досить непривабливу яму.
Поряд, у гущавині садка, майже розвалена хатина, в якій Любов Михайлівна побачила світ. Помітні й перші кроки нової забудови, адже ділянка записана на сина Любові Михайлівни. Та саме на цю ділянку точать зуби сусіди, і, якщо розвалити стару хату, виявиться, що господарів на даній території немає. Це ще одна причина конфліктної ситуації, яка склалася між двома сусідськими родинами. За словами пані Розтопчиної нердеп, Ігор Гузь виділив сусідам гроші для прибирання території.
-Вона дуже бідова жінка, - розповідає добра сусідка Людмила Дрельчук, - Ми, вважайте, виросли разом з Любою, і все її життя пройшло на моїх очах. Сусіди просто не рахуються з нею. Навіть ми це відчуваємо. До мене часто приходить донька з 5-річним онуком, і хлопчик запитує: «Бабусю, що це у тебе такий неприємний запах?» Інколи такий сморід, що не можу відчинити вікно, хоч живу не зовсім поряд. А як їй постійно жити у цьому смороді? Напевно, ніхто б так не хотів, але чомусь, не бажаючи собі зла, ми його так легко робимо іншим. Світ зробився жорстоким, але ж покарання за жорстокість не уникнути. Всі це добре розуміють, а чинять по-своєму.
Любов Михайлівна неодноразово зверталася зі скаргами і до міської ради, і до губернатора, і в Державну екологічну інспекцію. На жаль, в основному у відповідь надходили відписки. Ситуація залишалася без змін. Нарешті справа дійшла до суду. Хочеться вірити, що справедливість переможе, адже Любов Михайлівну підтримують шляхетні люди.
Антоніна Булавіна, м. Володимир-Волинський

Розділ новин: 

Коментарі