Це велике щастя – кохати і бути коханою

Ми познайомились на лінії вогню,
Коли життя висіло в Вас на волосині,
Тоді сказали Ви: «Я Вас люблю»,
А далі було: «Слава Україні!»
Як випадкова зустріч може змінити життя? Чи бачили Ви колись у випадковому перехожому чоловіка, з яким би хотіли пов’язати свою долю? Стосунки цієї закоханої пари переросли у щасливий шлюб. Він на власні очі бачив війну, відважно обороняє країну і зараз. А вона тут, у тихому місті, із крихітним синочком чекає коханого в тилу.
Лілія родом з Володимира-Волинського, Тарас – із Сокаля. Познайомились вони на Майдані у 2013 році. Тарас – патріот своєї держави, вона – також, приїхала підтримати побитих студентів, бо на той час була студенткою медичного факультету Ужгородського національного університету. Тоді їхнє спілкування тривало всього 15 хвилин, але між ними пролетіла іскра. Її світ перевернувся. Як виявилося згодом, його – теж.
Доля розвела молодих людей на роки. Тарас поїхав в АТО, а Ліля повернулась на навчання до Ужгорода. З того часу вони зовсім не спілкувалися, адже навіть не обмінялися номерами телефонів. У жовтні 2015-го після АТО Тарас повернувся у рідне місто.
На Хелоуін дівчина збиралася з подругою на прогулянку. Неочікувано пролунав вхідний дзвінок. Яким же було здивування дівчини, коли на порозі своєї квартири вона побачила його – людину, про яку мріяла усі два роки.
У той час на їхній вулиці проходили ремонтні роботи. І хлопці, які робили фасад їхнього будинку, виявилися друзями Тараса. Вони і запропонували йому тимчасовий підробіток у Володимирі-Волинському.
Того ж дня Тарас запросив Лілю на побачення. Вони гуляли по вечірньому місту, тримаючись за руки. Тарас зізнався, що також усі ці роки не зміг її забути і тому дуже зрадів роботі у рідному місті дівчини. Приїхав з надією на те, щоб знайти її.
На третій день він по секрету сказав Лілиній бабусі, що безмежно кохає дівчину і вже не уявляє свого життя без неї. Бабуся в той же вечір усе розповіла внучці.
Ліля не вірила власному щастю, окрилена увагою та турботою хлопця, через кілька днів поїхала знайомитися з його батьками в Сокаль.
14 лютого Ліля дізналася, що вагітна. А перед першим УЗД Тарас зробив пропозицію стати його навіки. Дівчина була на сьомому небі від щастя. Вінчалися молодята у соборі святого Юрія Переможця. Через деякий час Тарас почав службу за контрактом. І знову молодят розлучили сотні кілометрів. «Думаю, що відстань ще більше підтримує тонус любові і посилює почуття люблячих сердець. Я з упевненістю можу сказати, що можливо зберегти свою любов, коли все, що ти маєш, – короткі телефонні розмови. Але радість від почутого рідного голосу на іншому кінці слухавки, щастя від звичних, та щоразу таких приємних повідомлень і теплих думок показують, що все можливо. Це була випадкова зустріч, звичайне знайомство, яке переросло у кохання. Разом ми подолаємо будь-які труднощі та негаразди. І з кожним днем наш зв’язок стає міцнішим, а почуття – сильнішими. З кожним днем я закохуюсь у свого чоловіка все більше, — розповіла щаслива дружина та мама маленького Ромчика. — Я знаю його, а він – мене, наші недоліки лише зближують нас. Розуміння покращується, іноді вистачає одного погляду. І взагалі, це велике щастя: кохати і бути коханою».
І зараз, живучи очікуваннями та щодня рахуючи дні до нової зустрічі зі своїм Тарасом, Ліля щиро дякує небесам за такого люблячого чоловіка та турботливого татуся для їхнього синочка.
Юлія Оберук, м. Володимир-Волинський

Розділ новин: 

Коментарі