Уже два місяці володимирчани напружено слідкують за розвитком подій, що відбуваються навколо ВПУ №23. Престижний заклад, який став альма-матір’ю тисячам юнаків і дівчат як з міста, так і з району, випустив спеціалістів багатьох галузей народного господарства, опинився на межі виживання. З 1 січня 2016 року, після того, як згідно із Законом про бюджет ВПУ передані на місцеві бюджети, працівники училища не отримують заробітну плату, учні – стипендію, не оплачуються комунальні послуги. З приводу становища, яке склалося у навчальному закладі, розмова із заступником директора ВПУ №23 Борисом Бабюком.
-Борисе Сидоровичу, можна лише уявити моральний стан як працівників, так і учнів училища. Чим же все-таки спричинене таке майже катастрофічне становище?
-Я не буду знову наголошувати на тому, що ВПУ передані на місцевий бюджет. 4 лютого Верховна Рада прийняла зміни до закону, згідно з якими професійні училища передаються на обласний бюджет. Відповідний документ відправлений на підпис Президенту, але досі не підписаний. Є лист Міністерства фінансів до Президента, в якому висловлене прохання завізувати цей документ. До речі, 24 лютого закінчився останній день для підпису. Сьогодні і працівникам училища, і учням дуже важко, ми навіть не маємо рахунків. А проте навчальний процес триває. Штат працівників складає 130 чоловік, учнів – 550, з них 420 отримують повну загальну освіту.
-Володимир-Волинське ВПУ має досить високий авторитет серед населення. Ліквідація цього закладу мала б важкі наслідки для нашого регіону, чи не так?
-Безумовно, оскільки переважно навчаються діти із сільської місцевості. Наш район як був, так і залишається аграрним, а тому потреба у спеціалістах є. Крім того, учні здобувають повну професійну освіту. Наш заклад співпрацює із Львівським аграрним університетом, Київським національним університетом технології і дизайну, Хмельницьким національним університетом. Вступаючи до цих вузів, наші випускники мають певні переваги, не здають ЗНО. Учні здобувають у нас робітничі професії, по 2-х спеціальностях отримують категорію молодшого спеціаліста. Це швейне виробництво і монтаж обслуговування та ремонт електротехнічних установок в агропромисловому комплексі. Хочу нагадати, що наше училище входить у сотню кращих спеціальних професійних закладів. Доречно сказати, що у нас здійснюється і функція соціального захисту, адже навчаються діти із малозабезпечених родин, діти-сироти. Повірте, що саме в цьому учнівському колективі вони знаходять себе.
-Нині у суспільстві ведуться розмови про те, що на даний час у країні не потрібно стільки професійних училищ. Ваша думка з приводу цього?
-На даний час, коли країна переживає глибоку кризу, можливо, й не потрібно, але так можуть думати тільки недалекоглядні люди. Якщо зараз закрити професійні училища, ми втратимо великий потенціал на майбутнє. Всі учні, які закінчують наше училище, працюють у сфері матеріального виробництва. Не буде потенціалу – не буде і виробництва. Хто про нас дбатиме? Іноземці? А із професійних училищ виходять діти, які нас в майбутньому годуватимуть.
-Як щодо матеріальної бази? На думку одних людей вона в училищі непогана, інші стверджують, що застаріла.
-Якщо брати до уваги трактори, то всі вони ще радянського зразка. Однак наші учні проходять виробничу практику на приватних підприємствах міста і району, і, як каже один підприємець, варто навчитися їздити на старому тракторі – тоді буде легше освоїти новий. А закінчити розмову хотів би обнадійливою новиною. Щойно ми отримали розпорядження голови облдержадміністрації про розподіл стабілізаційного фонду для міст обласного підпорядкування. Виділено півтора мільйона гривень.
Антоніна Булавіна, м.Володимир-Волинський
Коментарі