«Бізнес розпочала лиш тільки для того, щоб врятувати сина від ворожої кулі», -

неначе виправдовуючись, неквапливо почала розмову ця миловидна жінка. Її в місті не помітити, коли вона йде вулицею, неможливо. Невисокого зросту, але завжди з бездоганною зачіскою, неначе не від тутешніх перукарів. Її звати Тетяна Пагуба.
Усі ми родом з дитинства
На кухні тікав годинник, а у великій кімнаті то швидше, то повільніше, то зупиняючись, старалась в унісон цього звуку потрапити швейна машинка. Дуже добре пам’ятає, коли за машинкою сиділа мама і методично «скріплювала» чималенькі куски тканини. В неї це так вправно виходило, що маленька Тетяна могла довго спостерігати за майстерністю мами і у неї було надзвичайне бажання повторити такі чарівні рухи. Рушники, спідниці для доці і мами, серветки та всілякі інші вироби з тканини виходили з-під маминих рук. А ще пам`ятає, коли їздили в гості до бабусі Катерини Львівни в Одеську область. Абрикосове варення, домашній духмяний хліб з хрусткою скоринкою і схожа до домашньої машинки «Подолки» німецька машина, на якій були написані латиницею золоті букви «Зінгер». Бабуся теж час від часу шила, в`язала і займалася різним рукоділлям.
Дівчинка, а потім дівчина інтуїтивно вбирала в себе всі тонкощі світу вмілих і вправних рук, світу домашнього затишку, який досягався душею у кожній речі, що з`являлася вдома. З кожним роком дорослішання робила спроби повторити все, чим займалися бабуся і мама. Але школа, а пізніше інститут відкрили ще одну царину – точні науки. Математика, алгебра стали улюбленими предметами. Цифри у книжках – формули, рівняння, задачі – діяли магнетично. Не зогледілася, як з часом подружилася із бухгалтерією.
Багато хто стверджує, що бухгалтерія – це заняття для людей сухуватої вдачі. Не погоджувалася, бо професія бухгалтера стала улюбленою. І ніякі цифри не завадили покохати і бути коханою, обрати чоловіка і народити первістка. Важко було молодій сім`ї господарство заводити, сина ростити: сім`я батьків-робітників не мала бізнесу, жили чесно, тільки на доходи від заробітної плати, тому особливо й не могли допомогти молодій сім`ї.
І знову в нагоді стало рукоділля. Тетяна пригадала мамину і бабусину науку та взялася заробляти хоч якусь копійчину для сім`ї. До душі було в`язання спицями. Допомагав у цьому польський журнал «Роботні ренчкі», в якому друкувалися схеми в`язання тих чи інших речей для модниць. Бралася за найскладніші візерунки та вироби. І результат не забарився. Багато близьких і знайомих хотіли мати сучасні в`язані светри, спідниці, серветки, накидки. Декретна відпустка, окрім догляду за дитиною, шліфувала майстерність рукодільниці.
Часто чоловік допомагав дружині по господарству, бо потрібно було вчасно замовлення закінчити. Допомагав, бо любить і цінує. А від великої любові народжуються діти. Народився ще один синочок, для старшого сина – братик, а для батьків – неземна радість.
Старший підростав: садок, школа, училище, і... доля розпорядилася стати до зброї, щоб боронити рідну землю. Секрети перукаря сховали знак неймовірних душевних переживань мами: ніколи не думала, що збиратиме сина на війну.
Пісня «Над землею тумани» нещадно крає серця матерям
Чула її не раз. Не звикла плакати на людях, все таїла в душі. І знає, що не пісня крає, а переживання про біду, що нависла над Україною. Вибору немає: якби могла, то власним тілом заступилася б за дітей перед ворогом, але єдиним спасінням стає благословення синів на війну. І найшвидше зібрати військову амуніцію, яка могла б захистити первістка. Келарова каска, бронежилет натівського зразка зі ступенем захисту 6+, спеціальні рукавиці та взуття, форма, що зігріє і вбереже від вогню. Здається небагато, але були витрачені всі невеликі сімейні заощадження. Долучилися старенькі батьки і брат з родиною. А ще добру дещицю коштів на амуніцію довелося позичати в банку.
Все, що було - довгі ночі у молитві та обнадійливі слова священика у храмі: «Бережи наших синів, Господи».
За якийсь час у вічність відійшли батьки. А життя продовжувалося. Найперше потрібно було віддати кошти в банк. З непомірними відсотками на фоні інфляції власних доходів. Але не про це думки. Бережи, Господи, сина, який уже побачив Маріуполь, Чонгар, Артемівськ, Волноваху і Зайцеве.
Неначе уві сні шукала вихід зі складної життєвої ситуації: виринули із пам’яті спиці, вишиванки, машинки «Подолка» і «Зінгер», польський журнал. Незабаром познайомилася з львівською майстринею, що під чесне слово дала різноманітного мистецького краму на велику суму. Оксана Литнянчик перейнялася проблемами матері солдата і не тільки товаром поділилася, але і секретами ведення підприємницької діяльності.
Скринька потреб переросла у скриню творчості і захоплення
З кількох квадратних метрів, на оренду яких пустила місцевий підприємець Наталія Шандалко до магазину «Ажур», починався невеличкий відділ-магазин «Скринька рукоділля», а згодом завдяки попиту і пропозиції та відповідно до розмірів торгової площі змінив свою назву на «Скриня рукоділля». Розпочатий бізнес берегла як зіницю ока. Кожне прохання покупця, довіру постачальників, новинки у вишивках, різноманітні вироби, що пропонувалися місцевими майстрами, – усьому приділяла особливу увагу. Вдень на бухгалтерській роботі, а ввечері всю себе присвячувала власному підприємництву.
І результат не забарився. Хоч здобутки й невеликі, але їх першим оцінив чоловік, який побачив, що вчасно сплатили кредит банку і дружина встигала вдома борщу наварити й сина до школи зібрати.
Серед замовлень почастішали вишивки. Різноманітними барвами веселки виграють вишивки бісером. Дуже полюбила ці роботи. Часто-густо слухаючи о пізній порі новини з фронту, нанизувала кольорові камінчики на голку і накладала на тканину. Замовлень стало чималенько. Вишивки потрібно було зшивати у вироби. Треба було звертатися до швей і кравчинь. Не завжди вони могли допомогти вчасно виконати замовлення. Виникла потреба у придбанні потужної швейної машинки. І, звичайно, необхідна була майстриня, яка вміла б це робити.
Ательє «Мережка» з пошиву добротних речей, а також виробів для гарного настрою
Впорядковувала місцевому підприємству бухгалтерію. Й гадки не мала, що ательє весільних речей, яке було на балансі цього підприємства, може стати наступним щаблем розвитку її власного підприємництва. Через зміни кон’юнктури ринку власники вирішили продати ательє і запропонували їй придбати його. Боязнь боргів, сумніви щодо масштабів виробництва, брак часу не зупинили у прийнятті рішення – бути ательє «Мережка». І над назвою довго не думала. Вона неначе була десь у глибині думок.
Скептичних поглядів знайомих вистачало, чоловік також сумнівався. Сама дуже переживала, чи впорається. Але життєвий досвід підказував, що не слід звертати увагу на те, що не допомагає справі.
Консультації з львівською подругою, з місцевими підприємцями, пошук нових надійних постачальників і кадрів, реклама та розміщення замовлень, обслуговування кредиту, на який купувалися швейні машинки, звітність – і пішло-поїхало. Чим більше виникало проблем, тим зосередженішою ставала у їх розв`язанні. Зрозуміла, що їх кількість слугує величезною мотивацією до нової діяльності.
У розмові Тетяна, жартуючи, порівнює себе і ательє зі спортсменом на біговій доріжці. Стартувала. Біжить. Звісно, що до фінішу далеко, та й не думає про це поки. Думає про дихання, правильну поставу і вміле витрачання власних сил. А якщо простіше сказати, то найперше мусить дбати про замовлення. Якщо будуть замовлення, то відповідно – й кошти, на які можна розвиватися. Для розширення замовлень невеличкий колектив, якому ще потрібен не один рік для згуртування, береться за всіляку кравецьку роботу. Замовлені вироби стараються шити вчасно і з особливою ретельністю та дослухаючись до побажань замовника. Хоч невеликий, але постійний дохід мають від пошиття білих халатів для лікувальних установ. Вбрання для медичного персоналу шиють з добротної тканини, використовують надміцні нитки. Щодо якості виробів, то перед відправкою замовнику кожен перевіряють двічі.
Особливу радість і задоволення від роботи колеги в ательє отримали перед Новим роком. Виявилася вдалою ідея щодо пошиття новорічних костюмів для дорослих і дітей. Посмішки вдячних маленьких володимирчан за костюми зайчиків і білочок, гномиків та інших казкових героїв – то найкраща платня для душі. Пошили цих костюмів більше від замовлення клієнтів і мали змогу давати їх напрокат.
Виробничі потужності та обладнання дають змогу сьогодні пошити різноманітні вироби: жіноче вбрання, спецодяг, інший одяг для дітей та дорослих, побутові вироби (постіль, скатертини, чохли). Винятком є пошиття чоловічих піджаків. Саме цей вид вимагає спеціального обладнання, придбання якого у перспективі.
Ательє чекає наших містян зі своїми побажаннями щодня. Кожен клієнт – особливий і дуже цінний, вважає Тетяна Юріївна. І хоч планів надто багато з розширення такого прекрасного бізнесу, який задовольняє попит і особливих модниць, і любителів одягу в національних мотивах, дуже хоче стати бабусею: нехай закінчиться клята війна і син повернеться додому.
Ярослав Кусмір, м. Володимир-Волинський

Розділ новин: 

Коментарі