«Без незалежної України не може бути незалежної Польщі, і без незалежної Польщі не може бути незалежної України»

Ці слова польського лідера ХХ століття Юзефа Пілсудського не втратили своєї актуальності й сьогодні.
Днями лідер керівної партії Польщі «Право і Справедливість» Ярослав Качинський заявив, що вважає майбутнє польсько-українських відносин «під питанням» через трактування в Україні власної історії, зокрема ролі УПА. Не подобається йому те, як ми досліджуємо власну історію. Тобто, поляки беруться нам нав’язувати власне бачення нашої історії і прагнуть змінити наше ставлення до борців за нашу незалежність. А що буде наступним? Можливо, висунення територіальних претензій?
Коли історична амнезія вражає головний мозок, все, за що боролися наші народи разом, забувається. Політики оголюють болючі і не до кінця вивчені істориками сторінки спільного минулого.
11 листопада наші сусіди-поляки відсвяткували День незалежності своєї країни. Мабуть, немає у світі нації, яка б не пишалася цим днем. Горді своєю державністю поляки святкують цей день урочисто, як і належить, дякують своїм борцям за незалежність. А шлях до неї у поляків, як і в українців, був важким та тернистим. І мало хто знає, але саме українці допомогли полякам 96 років тому вибороти власну державу.
11 листопада 1918 року стало днем завершення Першої світової війни, і в цей день відродилася друга Річ Посполита, яка до цього часу була розділеною між Російською імперією, Пруссією і Австро-Угорщиною. Та от тільки більшовицька Росія на чолі з оскаженілим Леніним мріяла про революцію світового пролетаріату, і Польща мала впасти до ніг вождя комунізму. Розпочалася російсько-польська війна.
Тоді польський лідер Юзеф Пілсудський сказав: «Без незалежної України не може бути незалежної Польщі, і без незалежної Польщі не може бути незалежної України».
21 квітня 1920 року між урядами УНР та Польщі було укладено договір про створення єдиного антибільшовицького фронту. Юзеф Пілсудський хотів таким чином хоча б частково зняти проблему польсько-українського протистояння та отримати союзників на сході. Симон Петлюра хотів продовжити боротьбу з військами більшовицької Росії, що окупувала Україну. Польща зі свого боку визнавала Директорію УНР єдиною законною владою в Україні, правда, без територій ЗУНР, та гарантувала українському населенню в Польщі національно-культурні права.
Згодом була переможна Варшавська битва, в якій нездоланною фортецею, об яку розбилися атаки Першої кінної армії Будьонного та війська Тухачевського, стали саме дивізії військ УНР під командуванням генерала Марка Безручка та контр-адмірала Михайла Білинського. Після перемоги українці виявилися ошуканими вчорашніми союзниками. Укладене поляками перемир’я з Червоною армією 9 листопада 1920 року позбавило українців надій на подальшу допомогу Польщі у боротьбі УНР з більшовиками. 35-тисячне українське військо було роззброєно та інтерновано до польських таборів. А за Ризьким договором за Польщею лишалися Галичина, українські Підляшшя, Холмщина, Західна Волинь та Західне Полісся. Вчорашній багатообіцяючий союзник зрадив нас, але доля зіграла з поляками злий жарт: у 1939 році історія повернула проти Речі Посполитої – її було поділено між Радянським Союзом і Німеччиною.
Вибухнула Друга світова війна, а після неї на довгі десятиліття наші країни опинилися під комуністичними режимами. І знову у наших народів іде боротьба за незалежність.
Полякам пощастило більше – вони не мають імперську Росію за безпосереднього сусіда. Ми ж далі проливаємо кров за нашу і їхню свободу. Та чомусь замість жити за формулою папи Івана-Павла ІІ «пробачаємо і просимо вибачення», частина польського політикуму, піддаючись російському впливу, гострить ножі, сіючи антиукраїнську ненависть. Це виливається у руйнування українських могил, які є на території Польщі, у приниження наших борців за незалежність, у показ однобоких, фальшивих фільмів, у спалення українських прапорів, у побиття українських студентів.
А кому це вигідно? Хто від задоволення потирає руки? Кремль – наш одвічний спільний ворог.
Українці на кордоні живуть в мирі та спокої зі своїми сусідами-поляками. Польський уряд не повинен піддаватися московській агітації і нас розсварювати, а навпаки, нам потрібно допомогти звільнитися від московського багна і дати можливість бути господарями на своїй землі. Полякам не варто забувати слова Юзефа Пілсудського, бо історична амнезія ризикує повторитися у вигляді втрати незалежності. Польща має дякувати Україні за незалежність, а не загострювати міжнаціональні відносини.
Ірина Мельник, депутат Володимир-Волинської міської ради

Розділ новин: 

Коментарі