Батько вижив дітей з рідної хати, довівши дружину до відчаю, а доньку – до хвороби

h3>
Повноцінна сім’я, щаслива і міцна, – це, мабуть, і є те, що називається щастям. Тільки в колі люблячих рідних людей кожен з нас відчуває себе спокійним і задоволеним життям. І раптом сім’я руйнується. Батьки стають чужими одне одному, а діти… В їхніх юних душах назавжди оселяється сум, образа, гостре відчуття несправедливості. А що діяти, коли батько виживає з рідного дому, заявляючи, що ні дружина, ні діти не потрібні йому, та й ще влаштовує фізичну розправу?
В очах у 18-річної Марійки Бугай, мешканки Хобултови, застиг постійний біль. Дівчина майже не посміхається. Голос тремтить, нервовими порухами здригається тендітне тіло. Свою історію Марійка розповідає крізь сльози.
-Я була маленькою, коли від мене пішла мама. Суд залишив мене з батьком і фактично з бабусею та дідусем. Батько одружився вдруге. Мою другу маму звати Наталія Володимирівна. Я її дуже люблю, бо вона стала мені справжньою мамою. Деякий час жили з батьками тата, а потім вирішили збудувати свою хату. Мама доглядала стареньку бабусю, яку згодом забрав син, а хатину оформив як дарчу моєму батькові. Все у нас було добре. Розбудували оселю, жили непогано. Але у наше життя втрутилася інша жінка. Мама хотіла вирішити питання по-хорошому, але батько почав її бити. Інколи він бив її до крові. Спочатку міліцію не викликали, але далі вже несила було терпіти. Дідусь з бабусею спочатку були за нами, то він погрожував і їх побити. Нас запрошували на передачу «Стосується кожного», але батько відмовився їхати. Він трохи злякався і присмирів.
Марійка переводить дихання. Їй важко говорити. Те, що відбувалося, нагадує події з фільму жахів. Важко повірити, що рідний батько може так знущатися з власної дитини.
У червні 2017 року ситуація в сім’ї знову різко загострилася. Батько робив усе, аби вижити дружину і трьох дітей з хати та привести туди ту, іншу жінку. Умови життя стали нестерпними. У Марійки стався нервовий зрив. Довелося лягти в лікарню. Мама була біля хворої дівчини, а батько не навідався ні разу. Після школи в 2016 році Марійка стала студенткою університету фіскальної служби в місті Ірпіні. Вчитися було важко. Підводило здоров’я. Нерідко однокурсники викликали до дівчини «швидку». На другому курсі вона вже адаптувалася, але Валентин Бугай відмовився платити за навчання. Мати змушена була позичати і віддавати батькові гроші, які він витратив на навчання доньки. Щоб не створювати для матері зайвих проблем, Марійка залишила навчальний заклад.
А умови в сім’ї ставали все критичнішими. Батько не тільки морально, а й фізично знущався з дружини та дітей. Так внаслідок жорстокого побиття Наталія Володимирівна потрапила до реанімаційного відділення. Цього разу вже Марійка дбала про ту, яка стала їй матір’ю, їздила до неї, а чоловік не відвідав дружину жодного разу, ще й одяг жінки відніс до коханки. Валентин Бугай фактично нав’язував сім’ї кабальні умови, забороняв митися, прати, відмовлявся давати гроші на придбання продуктів та інших необхідних речей.
Терпіти такі знущання було несила, і Наталія Володимирівна з дітьми перебралася до господи своєї сестри, яка також мешкає у Хобултові. Ставши повноправним господарем, Валентин продавав усе, що було нажито спільною з дружиною працею. На дверях сараїв він повісив великі замки. До візитів дружини та доньки ставився агресивно, дозволяв собі рукоприкладство, навіть облив дружину лайном. Відмовляє в допомозі спільному синові Сергієві. Навіть на свято Миколая хлопчик залишився без татового подарунка.
-Ми ж з татом разом працювали, любили його, а він – нас. Важко повірити, що він став таким жорстоким, - каже Сергійко, а в голосі відчуваються сльози.
І хоч хлопчик говорить тихо, та чути, як кричить його маленька душа.
h3>
Наталія Бугай народилася 1976 року в селі Старий Загорів Локачинського району в простій сім’ї, де було п’ятеро дітей. Потім переїхали на проживання у село Холопичі. Після школи дівчина майже 10 років провела на заробітках в Польщі. Коли повернулась, вийшла заміж. Про першого чоловіка говорити жінка не бажає, та ніжно пестить голівку сина Павлика, який народився в цьому невдалому шлюбі. Згодом завдяки родичам пані Наталія познайомилась з Валентином Бугаєм. Його донечці Марійці на той час було 7 років. Дівчинка дуже хотіла маминої ласки і потягнулась до Наталії Володимирівни, яка відповіла їй взаємністю, адже і її Павлусь потребував батьківської любові. Потім народився їхній спільний син Сергійко. Коли придбали власну хатину, Наталія Володимирівна як хороша і дбайлива господиня докладала свої роботящі руки до всього, що входило в її обов’язки, і привчала до праці дітей. З 11 років спільного життя з Валентином нормально прожитими можна назвати тільки сім.
-Мене весь час не полишали недобрі передчуття, - ділиться Наталія Володимирівна. – Коли почалися сімейні проблеми, якось зателефонувала Ольга, Марійчина мама, і сказала, що чекала цього 8 років. Чому вона так сказала? (Пізніше нам стане відомо, що Валентин зраджував і першій дружині – ред.). Життя наше перетворилося на пекло. Діти вже не витримували. Так, шкода було вибиратися з дому, в який вклала стільки своєї праці, де виросли діти, але їхній батько нам життя не давав. Він створив усі умови для того, щоб ми вибрались. Але ж це несправедливо і жорстоко – вижити дітей з рідного будинку. Де його совість? Я принижувалася заради дітей. Усе терпіла, поки діти самі не забажали піти з цього пекла. Коли він давав волю рукам, доводилося викликати поліцію.. Валентин усе продав, придбав собі машину, а ми з дітьми залишилися ні з чим. Я подала на аліменти, та з червня не отримую ні копійки. Нещодавно Валентин знову побив Марійку, але дав у поліції розписку, що більше не зачепить. Що з того? Він втратив совість. Діти, його діти не мають де жити. Нам немає куди подітися. Сестра не зобов’язана весь час надавати нам дах. У неї своє життя. Я змушена була подати в суд, щоб вирішити питання про вселення у власний будинок.
h3>
Життя людське складне, а сімейне – поготів. Почуття виявляються іноді не вічними. І якщо Святе Письмо засуджує розлучення, то суспільство їх дозволяє і навіть певною мірою виправдовує. Навіщо жити разом людям, між якими вже нема кохання? Кожен має право на власне щастя. Безумовно, так. Але ж діти не повинні від цього страждати. І навіть якщо батьки перервали шлюбні відносини, вони повинні й надалі залишатися люблячими і турботливими татом та мамою для своїх дітей. Чому ж так страждають діти Валентина Бугая? Чому вони залишили рідний дім і пішли разом з матір’ю? Чому пані Наталія, фактично чужа жінка, виявилася для Марійки ріднішою і ближчою, ніж батько?
Короткі розмови кореспондента із сусідами (з етичних міркувань не називатимемо їхніх прізвищ) дуже здивували. Всі вони акцентували увагу на тому, що Валентин змінився, став зовсім не таким, як був.
-Ми не впізнаємо Валентина. Він був хорошим сім’янином, роботящим чоловіком, а тепер змінився, став зовсім не таким.
-Раніше Валентин дружно жив із сусідами, а тепер всіх нас ненавидить, всі ми стали для нього поганими.
-Валентин добре ставився і до дружини, і до дітей, а тепер знущається з них.
Думку односельців підтримала і сільський голова Хобултови Оксана Морозюк.
--Знаю Валентина з дитинства як хорошу роботящу людину. Те, що він так змінився, мене дуже вражає. Я присутня майже при всіх викликах поліції. Не розумію, чому так сталося. Можливо, в чомусь є і провина Наталії, але до чого тут діти? Чому вони страждають? Чому позбавлені права жити в рідному домі?
Довелося почути думки і про те, що Наталії не слід було залишати дім, а шукати примирення з чоловіком. Але чи можливе примирення з людиною, яка сама не бажає цього? Не всі схвалюють і поведінку Марійки. Вона, мовляв, не повинна була звертатися до газети і соромити рідного батька, адже рідні люди рано чи пізно помиряться.
Що ж, у кожній думці є свій сенс. Але те, що хотіла почути, так і не прозвучало. Ще великий класик світової літератури Чарльз Діккенс казав, що «причиною всіх бід є байдужість». Так, саме байдужість людська є причиною того, що батько вижив дітей з рідної хати. Обурень і засуджень багато, а конкретних кроків немає. Чи зібралася сільська громада задля того, щоб вислухати Валентина Бугая і допомогти нещасним дітям? Чи хтось із друзів та товаришів робив спробу вгамувати батька, що втратив совість?
Нині соціологи і психологи стверджують, що егоїзм та байдужість досягли апогею. Люди забувають про тих, хто поруч, лише згадують про них, коли самі потребують розуміння та підтримки. Отож до долі дітей Валентина Бугая всім, схоже, байдуже. Але сльози дітей ніколи не падають на сиру землю. Вони повертаються до тих, хто їх спричинив. Повернуться вони і до батька, який заради нового захоплення втратив розум і совість. Повернуться до всіх, хто причетний до сімейного конфлікту. І не лише до них. Будуть нові трагедії, нові драми, бо їх породить байдужість.
Антоніна Булавіна, с. Хобултова, Володимир-Волинський район

Розділ новин: 

Коментарі