«Бандерівка», яка виросла на Донеччині, протистояння між людьми західної і східної України не бачить

Публікації

Надія Нестерова (уроджена Сидорук) народилася 14 лютого 1957 року на далекій Колимі. І хоч все її доросле життя минуло в Маріуполі, серце Надії завжди кличе на Волинь, де пройшла юність її батьків. Володимир Агафонович Сидорук з’явився на світ у Турійському районі, а мама, Оксана Мусіївна, родом з Любомльщини.
За участь в УПА Володимир Сидорук відразу після звільнення України від німецьких фашистів був заарештований і репресований. Така ж доля через три роки спіткала Оксану Мусіївну. Опинилися вони на Колимі, де і познайомилися. У 1955 році їх звільнили, й 11 листопада того ж року Володимир і Оксана побралися. У них народилося двійко дітей – донька і син. Подружжя мріяло повернутися на Волинь, але їм не дозволили. В цей час у Маріуполі за комсомольською путівкою працював брат Володимира Дмитро. Він і покликав до себе подружжя. Володимир Агафонович працював машиністом тепловоза на заводі металоконструкцій, А Оксана Мусіївна трудилася майстром в житлово-експлуатаційній конторі. Про своє минуле дітям рідко розповідали, а коли батька не стало, Оксана Мусіївна знищила всі його документи.
-Мама радила нам менше копирсатися в минулому, бо тоді людина стає злопам’ятною, - каже Надія. – Вона вчила нас, що жити потрібно по-новому, йти в ногу з часом, будувати нові стосунки з людьми, а минуле вже відбулося, і його не змінити.
Та все ж подружжя Сидоруків намагалося виховувати дітей в українському національному дусі. До школи Надійка розмовляла лише українською мовою. Батьки планували, що донька і навчатиметься в українській школі, яка в Маріуполі була лише одна, та у 1964 році цей навчальний заклад закрили. Довелося навчатися в російськомовній школі. Дівчинку спочатку дражнили, обзивали «бандерівкою», Надійці не раз доводилося постояти за себе. Але час зробив свою справу. Родину Сидоруків люди поважали. Ніяких протиріч з мешканцями Маріуполя у них не виникало. Надія Володимирівна після закінчення Жданівського металургійного інституту працювала інженером-технологом на заводі важкого машинобудування, затим – головним бухгалтером, а згодом стала директором підприємства у бізнес-структурі.
На Волинь сім’я Сидоруків приїжджала часто, навіть два роки тут жили, оскільки у брата хворі легені і йому було необхідне чисте лісове повітря. Надія Володимирівна обожнює Волинь і почувається щасливою, коли буває тут. Та все ж як ця жінка з «бандерівським» корінням, що виросла на сході України і переважно розмовляє російською, сприймає теперішню ситуацію на Донеччині.
-Однозначно, сприймаю негативно і навіть з болем в душі, - ділиться Надія Нестерова. – Такого не повинно було статися. Протистояння між людьми західної та східної України немає і не було. Оцю «берлінську» стіну між західними і східними українцями створили штучно. Люди чудові і тут, на заході, й у нас, на сході. Ніколи не виникало проблеми, якою мовою вони говорять. Так, Маріуполь – переважно російськомовне місто, але в навколишніх селах розмовляють українською і співають дуже гарні пісні. Люди звикли одне до одного, подружилися, породичалися. І раптом все це зруйнувалося. Пішов зворотній процес. Людей змушували розмовляти українською, а це ж не робиться за один день. На все потрібен час. Після анексії Криму відбувся знову крутий поворот. Зазвучали погрози, що за українську мову вбиватимуть. Почалися переслідування маріупольців, які їздили на Майдан. Це все дуже боляче, адже ми – один народ, одне коріння. Ми дуже великі надії покладали на Президента Порошенка. Тепер важко сказати, коли і як все закінчиться. Але в одному я впевнена: прості люди і на заході, й на сході не бажають зла одне одному і прагнуть жити у мирі.
До розмови приєднується Лариса Рубінова, подруга Надії, яка також приїхала з Маріуполя. Вона – росіянка, але коріння її також українське.
-Негативну роль у драматичних подіях на сході зіграла соціальна політика уряду. Люди думають, що в Росії соціальні умови кращі, але вони багато чого не враховують. Заробітна плата там залежить від галузей. Ціни на квартири теж різні, в залежності від регіонів. Вплив мають і родичі, які живуть у Росії. Звичайно, не потрібно забувати, що на сході України дещо інший підхід до життя. У нас не люблять багатих людей і не прагнуть бути багатими. У вас навпаки – яскраво проступає прагнення бути багатими.
То чи вважають наші гості зі сходу, що «берлінська» стіна між українцями зникне?
-Ми не маємо сумнівів у цьому, - запевняє пані Лариса. – Ця стіна зникне, як тільки матеріально підвищиться добробут народу, адже нині проблеми всюди. Люди зі сходу, які поїхали і на захід, і в Росію, вже повертаються назад, бо проблеми переслідують тут і там.
-Але я щаслива, коли приїжджаю на Волинь. Ця земля у моєму серці. Мені здається, що я тут жила завжди. Дуже люблю Володимир-Волинський. У мене тут є улюблене місце – кафе «Каскад». Тут таке смачне морозиво! А цьогорічний мій приїзд співпав зі святом вашого міста. Мій улюбленець –афганська борза Боні – брав участь у виставці собак і завоював приз глядацьких симпатій. Я бажаю всім жителям Володимира-Волинського миру і добробуту. І ще раджу: роздумуючи про минуле, шукайте в ньому лише позитивне – і тоді зникнуть усі протистояння.
Антоніна Булавіна,м.Володимир-Волинський

Розділ новин: 

Коментарі