Коли у 1966 році Марія Волошин і Євген Милисюк із села Селець стали на рушничок щастя, шлях, який вони мали пройти разом, здавався їм безкінечним і безхмарним. Але не зогледілися, як промайнули літа і вже журавлиними ключами полинули у вирій роки молодості. І хоч сріблом сивини припорошені скроні, та все ж 50-ліття подружнього життя недарма називають золотим. За ці роки загартувалися характери, в єдине ціле сплелися душі, а серця, що не раз здригалися від спільного болю, набули цінності найвищої проби.
Вони обоє – Євген Федорович і Марія Іллівна – народилися у Сельці в селянських родинах. Євген Милисюк з’явився на світ у 1940 році. Свого батька, Федора Олександровича, майже не пам’ятає: у 1944 році Федір Милисюк був призваний до війська і зник без вісти під час форсування Вісли. Очевидці стверджували, що бачили його пораненим, але що сталося з Федором Милисюком далі, невідомо. Закінчивши школу, Євген Милисюк служив 4 роки на Північному флоті у Мурманській області. Не раз доводилося молодому матросу бувати на Новій Землі, де проводилися випробування атомної зброї. Досі стоїть перед очима безлюдна пустеля, на яку перетворили острів атомні вибухи. З легкою посмішкою Євген Федорович пригадує випадок, коли під час випробування між скелями заховався собака і якимось дивом залишився живим і неушкодженим. А ось люди потерпали, та, на жаль, на ті часи ніхто героїзмом це не вважав. Навпаки, подібні факти замовчувалися, і про тих людей, які були причетними до атомних випробувань, ніде і згадки немає, навіть в особових справах у військкоматах.
Над Євгеном Милисюком доля змилувалася. Він повернувся на рідну Волинь, деякий час працював на шахті №8 у Нововолинську, а потім знову переїхав до Сельця. Потрібно було зводити новий будинок, а згодом йому запропонували посаду завідуючого місцевим поштовим відділенням, і на цій посаді Євген Федорович пропрацював 36 років – з 1964 по 2000 рік. А ще був незмінним учасником сільської самодіяльності. Без його участі не проводилося жодного конкурсу як у районі, так і в області. Взагалі пісня у житті братів Милисюків – Євгена та Леоніда – займала важливе місце. Володіючи чудовими голосами, вони співали, як тільки випадала вільна хвилина. Не раз односельчани чули, як над Лугою линула пісня. І всі знали, що це співають брати Милисюки. А коли до дуету долучалися родич Анатолій Оніщук та сусід і друг Євген Кушнірук, створювався чудовий самодіяльний квартет, який просто зачаровував піснями односельців.
Свою супутницю життя – Марію Іллівну – Євген Федорович знав ще з дитинства, хоч була вона молодшою за нього на 6 років, але разом зростали на хуторі Загаї, від якого нині лишилися тільки напівсухі дерева. Після закінчення Селецької восьмирічки Марія Волошин продовжувала здобувати знання у Володимир-Волинській школі №2. Навчалася у спецкласі, який готував піонервожатих, а тому трудову діяльність юна дівчина розпочала у школі в селі Радовичі. Згодом працювала завклубом у Зимному, діловодом у колгоспі, очолювала Селецький клуб. А потім 22 роки завідувала відділенням «Ощадбанку» у Сельці.
Подружжя виростило трьох дітей – доньку та двох синів. Діти виросли з любов’ю до музики, закоханими в пісню. Свого часу створили сімейний ансамбль «Троїсті музики», слава про який ширилася по всьому району. Не раз до онуків долучався і дідусь – Ілля Васильович Волошин. Своє життя з музикою тісно поєднав син Ярослав, який нині працює музичним керівником у школі села Хобултова.
Та життя далеко не завжди було спокійним і щасливим. Чимало болю і втрат довелося пережити подружжю. Так склалося, що брат Євгена Милисюка Леонід одружився з молодшою сестрою Марії Волошин Зінаїдою. У 1983 році після тривалої хвороби він помер, залишивши молоду дружину з двома малими дітьми. Євген Федорович і Марія Іллівна всіма силами допомагали овдовілій сестрі, ніколи не залишали її саму. А доля між іншим посилала і їм удар за ударом. Трагічно обірвалося життя зятя, і молодою вдовою залишилася донька Світлана. Відходили з життя батьки. Та найбільший і найболючіший удар подружжя отримало у 2011 році, коли внаслідок аварії на Нововолинській шахті №1 загинув молодший син Сергій.
Та життя йде вперед. Подружжя Милисюків радіє тому, що дочекалися сімох онуків і вже мають шестеро правнуків. Усі вони приїхали, щоб привітати бабусю і дідуся із золотим весіллям. І хоч на очах у ювілярів блищать сльози від того, що немає поруч тих, кого вони втратили, та все ж хочеться сказати, що той, хто не плакав, той і не жив. І як на зміну горю завжди приходить радість, так і на зміну сльозі приходить посмішка. Євген Федорович і Марія Іллівна ще сповнені енергії та наснаги, віри в життя. І відчувається, що їхнє кохання незримо поряд з ними. Нехай же так буде завжди.
Антоніна Булавіна, с.Селець, Володимир-Волинський район
Коментарі