Якби Україна була багатою державою, то наші села з високим духовним потенціалом людей, з родючими землями та історичною спадщиною були б найкращими у світі. І село Овадне, напевно ж, опинилося б серед них у числі перших.
Ще в часи радянської влади цей населений пункт вважався дуже перспективним. Можливо, пояснювалося це тим, що було Овадне певний час центром однойменного району, а також значну роль відігравала залізнична станція. Овадне й нині, незважаючи на економічні труднощі, тримає марку передового волинського села. І все це завдяки згуртованості та взаєморозумінню громади і сільської ради. Зі слів сільського голови Сергія Панасевича, велика увага приділяється благоустрою всіх чотирьох сіл – Овадного, Жовтневого, Верби і Маркелівки, які входять до складу сільської ради. Півтора мільйона гривень виділено із сільського бюджету на ремонт сільських доріг. Закуплено 37 вагонів (по 70 тонн у кожному) щебеню. Покладено асфальт на вулиці Радянській, на що було витрачено 621 тисячу гривень. Гроші громада села здобуває сама. На території діють дві заправки, які систематично платять акцизний податок. Проте найбільшим досягненням останнього часу очільник села вважає культурний ріст у поведінці населення. Це стало помітним після того, як у селі встановили 45 ящиків для сміття. Не минуло багато часу, як жителі вулиць, де ящики ще були відсутні, стали просто вимагати їх встановити. Нині замовлено ще 20 ящиків. Сільська рада уклала договір із ПП «Полігон» щодо вивезення і складування сміття. На кожному кроці оголошення нагадують про те, що за вивезення сміття слід вчасно розраховуватися. Ще однією помітною ознакою того, що люди дбають по своє село, стало відкриття пункту з прийому битого скла і пластикових пляшок. Ефект відчутний, оскільки послуга є платною.
-Навіть спостерігається певна конкуренція, - посміхається Сергій Степанович, – адже кожному хочеться заробити копійку. Певна річ, переважає матеріальний інтерес, але разом з тим народжується культура.
Велику роль в організації благоустрою сіл відіграє комунальне господарство, яким керує шляхетна і відповідальна людина Микола Тріль.
Поза увагою громади не залишаються три школи і ліцей, а також амбулаторія і три ФАПи, які діють на території сільської ради. У Вербській та Оваднівській ЗОШ замінені котли на тверде паливо, вставлені нові вікна.
З дня на день очікується відкриття ще однієї групи у дитячому садку.
Проте у всіх селах вистачає проблем. Зокрема, гостро стоїть питання про водогін у селі Жовтневе. Старі азбестові труби, які лежать в землі, вимагають негайної заміни. В цьому плані вже зроблений проект і кошторис. В Овадному у багатьох господарів висохли криниці, й уже навіть ставилося питання про привозну воду. У Вербі болючою темою залишається освітлення вулиці Ковельської, по якій пролягає траса. Невдоволення мешканців цього села викликає перспектива відкриття приватної тваринної ферми, яка створюватиме певний дискомфорт для людей, оскільки знаходитиметься на незначній відстані від садиб. З цього приводу проводилися збори, на яких подали запит в санепідемстанцію, але відповіді все ще не отримали. Також вербівчан турбує наявність у їхньому селі трьох вишок мобільного зв’язку.
-Я великі надії покладаю на громадськість сільської ради, - продовжує сільський голова. – Це надзвичайно згуртована громада. Свою здруженість вона продемонструвала під час першої хвилі мобілізації, коли селяни каструлями носили страви для мобілізованих. А їх на території сільської ради майже 50 чоловік, враховуючи службовців і працівників військової частини. До речі, у нас всі учасники АТО забезпечені землею. Надходять нові заяви. Я прислухаюся в першу чергу до думки громади. Ось є пропозиції поновити автозупинки, створити місце для базару, на часі ремонт будинку культури, відновлення занедбаного дитячого майданчика. Громада Жовтневого хоче повернути своєму селу колишню назву – Могильне. Ця назва пов’язана з далеким минулим, коли в лісовому урочищі Ревень відбулася страшна битва наших прадідів з монголо-татарами. Там навіть зберігся курган. Якби ми жили у заможній країні, могли б створити у Жовтневому історичний заповідник.
А місцеві жителі з великою пошаною ставляться до пам’яті. Мала змогу переконатися в тому, коли, користуючись нагодою, зайшла на оваднівський цвинтар, аби вклонитися могилам колись знайомих людей. Поряд із сумом виникло і приємне відчуття вдячності за майже досконалу чистоту кладовища, за доглянуті могили, акуратні доріжки між рядами захоронень.
Прощаючись із Сергієм Панасевичем, не могла оминути і неприємного моменту. Маю на увазі публікацію під назвою «Оваднівський сільський голова, безпідставно образивши людину, пробачення просити не збирається» («Місто вечірнє», №44 ). У Сергія Панасевича є свій погляд на цей інцидент.
-Я вважаю, що мешканця села Суходоли не образив і пробачення не повинен просити. Я йому ніякого звинувачення не пред’являв. Проте маю три аргументи, якими нехтувати не можу. По-перше, якщо подружжя пояснює, що зупинилося задля природної потреби, то чому у відкритому місці, не захищеному рослинністю? По-друге, звідки взялися у рові два пакети зі сміттям? Допускаю, що їх міг поставити хтось інший, але куди в такому разі вони поділися, коли я через годину заради інтересу їхав тією ж дорогою?
Отже, виникло непорозуміння, яке коштувало нервів і одній стороні, і другій. Але на те ми люди, щоб розуміти і прощати.
Антоніна Булавіна, с.Овадне, Володимир-Волинський район
Коментарі