Здобувати освіту за океаном – реально

h2>
-Як проходив процес навчання при підготовці до поїздки у США?
-У нас були лекції про американську сім’ю, культуру, толерантність і т.д. І, як завжди, ми грали в ігри у процесі, щоб зробити все цікавішим.
-Окрім навчання, є ще певні особливості менталітету американців, чи ознайомили вас із ними?
-Так, звичайно. Нас усіх зібрали для дуже важливої розмови на тему «Сексуальні домагання». Як нам пояснили, це не для того, щоб нас налякати, а щоб ми були на рівних з американськими тінейджерами, які проходили через це в середніх класах. Інформація таки корисна, хоча трохи й нудна. Далі в нас були лекції про американську школу, дружбу тощо. Ми складали план власних занять. Було дуже цікаво.
  -А як стосовно фінансових питань?
-Нас усіх вчили розпоряджатися власним бюджетом. Кожному роздали по 125 доларів, несправжніх, звісно. Крістіна показувала нам таблички з днями, на яких були вказані можливості,  як витратити стипендію, обговорювали наші покупки.
-Ти задоволена своїм результатом, отриманим під час іспиту, який ви здавали після навчання?
-Ще б пак! Наступного дня, коли роздали наші роботи з результатами, у мене була оцінка 98,5 зі 100.

Американське життя
-Розкажи про свою американську сім’ю.
-Я проживала в сім’ї Вільямсів. Вони мешкають у Кінгсбурзі тільки три роки та часто переїжджали. Вже жили і на півночі Каліфорнії, і на півдні, і біля узбережжя. Моя хост-мама – Конні Вільямс. Працює медсестрою, здобуває ступень магістра у своїй спеціальності. Обожнює подорожувати. Мій хост-тато — Деніел Вільямс. Працює пілотом. Також обожнює кататися на лижах і в цьому мастак. У них четверо дітей, але всі вони вже дорослі. Джулі 32 роки. Вона весела і приємна. Любить куховарити.   Вони з Ніколасом просили мене навчити їх української. Я сказала, що з радістю спробую. Чейс був в армії. Про нього я майже нічого не знаю.  Грехем 22 роки. Закінчує навчання в коледжі на пілота.   Ніколас із нетерпінням чекав мого приїзду.  Навчається в місцевому коледжі на програміста. Також любить математику. Мені дуже подобається з ним спілкуватися. Це легко, він досить відкрита людина. Ніколас — гей, тому новий досвід дружби був гарантований. І найменші члени сім’ї, проте не менш важливі, дві такси — Майкі та Плуто.
-А як щодо релігійних питань? У тебе з новою сім’єю не виникало певних суперечок?
- Всі мої сіблінги (хост-брати та сестра) не надто релігійні або атеїсти. А самі хости відвідують церкву, проте в цьому питанні досить толерантні. Мене такий варіант задовольняє найбільше, оскільки відвідати американську церкву я б, звичайно, хотіла, але потрапити до надмірно релігійної родини було б не надто добре.
-А чим, на твою думку, відрізняються релігійні заклади в Америці?
-В американській церкві люди не проводять весь свій час,  поклоняючись Богу, слухаючи проповіді та молячись. Часто там відбуваються досить цікаві події. І можна знайти можливість відробити трішки волонтерських годин. Також у багатьох є «молодіжний клуб», в якому обговорюються різні теми, влаштовуються заходи, такі як танці, подорожі до інших міст, спортивні змагання.

Школа
-Чим особлива школа, у якій ти навчалась?
-Школа знаходиться в дуже хорошому стані. Мій дім був зовсім недалеко від неї. Я могла йти пішки через парк або їхати велосипедом. Чесно кажучи, свою школу любила безмежно. Першого дня в нас були всі шість уроків, але далі розклад такий: 3 уроки на день по 2 години. Дні поділені на непарні уроки (1, 3, 5) та парні (2, 4, 6). У свій перший тиждень я так і не знайшла «свою компанію», тобто людей, з якими мені було б приємно проводити час за ланчем, але це сталося одразу ж у понеділок.
-Американська система освіти передбачає вибір учнем предметів для вивчення. Які уроки обрала ти?
-Коли ми пішли до школи, мене зустрів шкільний консул, яка одразу мені сподобалася. Ми підібрали мені предмети: лідерство, англійська, математика, хімія, драма, історія США.
-Чи були в тебе якісь цікаві позашкільні справи?
-Наприкінці другого тижня я приєдналася до команди “Крос кантрі”, тож мої дні стали надзвичайно зайняті. І вихідні теж, оскільки після першого навчального тижня Конні та Ден повезли мене до Діснейленду, і додому я приїхала аж у понеділок о 3 ночі (на щастя, в понеділок тут уроки починаються пізніше звичайного, тобто не о 8.10, а о 9.35). А другий вікенд я провела в Сан-Дієго.

З Україною в серці
-Чи виникало в тебе відчуття туги за рідним краєм?
-Це було лише двічі чи тричі, та й то ненадовго. Вперше – у  Сан-Дієго. Ми приїхали відвідати «Дім України». Того дня саме було українське святкування, і ми були у центрі уваги. Я одягнула своє вишите плаття. Там зустріла багато українців.
-Якою була реакція оточуючих на твій національний одяг?
-Дві панночки зупинили мене, спитали. звідки я взяла цю чудову сукню, та попросили дозволу зробити кілька фото зі мною.
-Чи доводилось тобі представляти нашу країну своїм друзям, новим знайомим?
-Звісно, я показувала презентацію, де розповідала про нашу історію, про народний одяг, їжу, звичаї. Показувала відео про Україну, про війну і про туризм.
-Яку реакцію у публіки викликала твоя презентація?
-Людям сподобалось. Мої американські друзі сказали, що хотіли б відвідати Україну. Учителі запитували про ситуацію, яка склалася на сході нашої країни, та про зміни в нашому житті під час цих подій.
-Як на тебе вплинула ця радикальна зміна оточуючого середовища?
-За чотири тижні я отримала стільки ж досвіду, скільки за весь попередній рік.

Захоплення для справжніх американців
-Ти мала нагоду виступати на футбольних матчах? Розкажи про свої відчуття під час виступів.
- Мій перший виступ під час футбольної гри пройшов не надто добре. Я була розчарована. Мені знову захотілося покинути це все. Та я не покинула.
-Можливо, підтримка дружнього плеча допомогла тобі залишитися в команді «Кросс кантрі»?
-Напередодні, розмовляючи з Деніелом (мій американський товариш), поскаржилася на те, скільки стресу в мене через цей виступ. А він мені сказав просту істину: «Не переймайся через ідеальний виступ, просто отримуй задоволення, навіть якщо твої тренери кажуть навпаки». Саме ці слова допомогли мені зберігати позитивний настрій.
-Спостерігаючи за твоєю активною життєвою позицією, можна зробити висновок, що самим «Кросс кантрі» ти не обмежилась, чи не так?
-Ви маєте рацію, біг я все ж таки люблю більше, бо прогрес відбувається швидше. Я приєдналася до математичного клубу та нашої команди математиків. Також і до драмклубу та клубу «Ключ» (волонтерство). Намагаюся вести якогомога насиченіший спосіб життя.

Особливі випадки
-Не секрет, що трапляється й таке, коли учасникам цієї програми доводиться змінювати сім’ю. Чи виникла така ситуація в тебе?
-Так, мені довелося змінити сім’ю. Так  сталося, що люди, які мене обрали, мали надто багато проблем і не були готові до студента за обміном. І таке буває. Хост-сім’ї не завжди ідеальні. Моя перша сім’я мала проблеми зі здоров’ям. Склалася складна ситуація і без мене, тому довелося переїхати до іншої, не менш цікавої родини.
-Що ця програма означає для тебе?
-Можливість. Здійснення мрії та давніх бажань. Нова сторінка в моєму житті, цікаві зустрічі, досвід, особистий розвиток... Для мене це «подарунок долі». Я – мрійниця, романтик. Тож коли почула про «Flex», одразу загорілася бажанням. Відтоді всі свої ілюзії стала пов’язувати з таким далеким, але чудовим роком у Штатах, сповненим пригод та різноманітних вражень. Можливість змінити себе, змінити світ (хоч трішки), спробувати багато нового. Побачити країну, яку так давно хотілося відвідати, та привезти туди частинку України. А сюди — частинку Америки та бажання діяти, розвиватись і вдосконалюватись.
Тож ми можемо прослідкувати, як мрія допомогла дівчині побувати у США. Головне – старатися і пам’ятати, що все реально. Не слід боятися власних бажань, потрібно сміливо їх втілювати у життя.
Дарія Михайлова, м.Володимир-Волинський

Розділ новин: 

Коментарі