«Як дзеркало відображає нашу зовнішність, так і вчинки – нашу сутність»

У чесько-польського психолога та науковця Ольгерда Лукашевича свої погляди на складність людських стосунків.
Що не кажіть, а шлях до омріяної Європи виявився для нас тернистим, і справа не тільки в економічному розвитку. Помітно шкутильгають наші наука, медицина, а отже, менталітет та психологія. Спілкуючись з європейцями, не можна не помітити, що багато чого ми не розуміємо і відповідно не так робимо, як вони. Чимало проблем нам створюють власні комплекси. Ось чому думка європейського вченого-психолога, напевно, зацікавить багатьох.
Із паном Ольгердом Лукашевичем доля подарувала випадкову зустріч. Пан Ольгерд, науковець-психолог, лікар-психотерапевт, люб’язно погодився на розмову. Спочатку розповів про себе. Народився він 1950 року в передмісті Кракова – Легевниках. Батько – Якуб Лукашевич – родом із західної Білорусі. Мати – Анна Расме – народилася на заході Польщі й мала німецьке коріння. Своєму синові вона дала слов’яно-німецьке старовинне ім’я – Ольгерд. Батьки були лікарями-психіатрами. Цей фах здобув і Ольгерд, закінчивши вуз у Кракові. Але психіатрія не дуже приваблювала молодого лікаря, і незабаром він здобув ще й спеціальність психотерапевта. А далі професія розбудила інтерес до психології. Ольгерд засів за кандидатську дисертацію.
Ще у студентські роки Ольгерд познайомився з чешкою Марготою Карель, яка навчалася у Кракові. Згодом вони поєднали долі. Дружина стала справжнім другом і помічницею чоловіка. Разом вони підіймалися сходинками професійної та наукової кар’єри. Докторську дисертацію Ольгерд захищав уже в Празі, куди подружжя переїхало у зв’язку з родинними обставинами Марготи. Через деякий час стали працювати у клініці, відкрили власний кабінет. За плечима Ольгерда Лукашевича величезний досвід роботи в галузі психотерапії та психології. Пацієнти приїздять до нього з різних куточків Євросоюзу. Звичайно, психологія настільки цікава і складна наука, що від кількості запитань, які роїлися в голові, просто не знали, з чого розпочати.
-Пане Ольгерде, чому так буває, що людина хоче зробити добро, а в результаті проростає зло?
-Дозвольте зауважити, що такого не буває. Неможливо посіяти пшеницю, а отримати льон. Схоже запитання мені часто ставлять, але я завжди запитую у відповідь: «А чи можете Ви сформулювати, що таке добро?» Як правило, чіткої відповіді не знає ніхто. А як можна зробити те, про що не маєш чіткої уяви.
-А чи відкриєте Ви свій секрет, що таке добро?
-Це не мій секрет, це досвід психологів. Найчастіше я наводжу приклад Місяця. Ми бачимо лише один бік Місяця, і то завдяки тому, що наш космічний супутник світить відбитим від Землі світлом. Що там, на зворотньому боці Місяця, ми не дуже чітко уявляємо. Життя іншої людини схоже до Місяця. Ми бачимо лише один бік цього життя, а інший від нас захований. До того ж людина «світить» для нас відбитим світлом нашого сприйняття. Як ми розуміємо життя людини, так його і сприймаємо, а відповідно так і ставимося до людини. Крім того, для вирішення будь-якої ситуації потрібен час. Досвід показав, що лише сама людина у змозі правильно вирішити ситуацію. Це спочатку в неї паніка, відчай, але цей стан обов’язково мине і людина шукатиме ту особу, яка буде компетентною у розв’язанні проблеми. Тому можна запропонувати свої послуги, але не нав’язувати допомоги і тим більше пропозиції та рекомендації.
-А чому в наш високоцивілізований час, коли суспільство досягло вихованості, тривають такі серйозні конфлікти між людьми?
-Ви вважаєте, що суспільство досягло високого рівня вихованості? Та воно, навпаки, деградує у своїй вихованості. Хіба ви не бачите, що сталося з мораллю, з духовністю? Процвітає егоїзм, самозакоханість, самовпевненість, неповага людини до людини, нетерпимість до іншої думки. А це і породжує конфлікти. Ось коли суспільство дійсно досягне високого рівня вихованості, тоді і зникнуть конфлікти. До речі, хочу сказати, що найбільше від конфліктів потерпають якраз виховані люди.
-Пане Ольгерде, хотілося б на ваш розсуд винести конкретну ситуацію. Дочку однієї жінки образили в лікарні. Мати звернулася до подруги-журналіста з проханням розібратися. В лікарні вимагали назвати конкретно працівника, який образив дівчину. Журналіст імені не знала і, щоб не бути звинуваченою у наклепі, звернулася до потерпілих. Мати злякано заявила, що боїться наслідків для доньки, і попросила журналіста взяти на себе відповідальність. Журналіст змушена була принижуватися і просити вибачення за брехню.
-В результаті людина, яка завинила, залишилась непокараною, а покарали ні в чому не винну журналістку. Ситуація просто вражає своєю непродуманістю. Якщо ця сім’я не бажала світитися, то й не потрібно було взагалі підіймати питання. Інакше відсутня логіка. Кого мали карати керівники лікарняного закладу, якщо вони не знали імені працівника, який порушив правила? Журналіста просто підставили, і я думаю, що це нанесло серйозну шкоду стосункам двох подруг. У подібних випадках я завжди кажу: «Якщо ви вбили у душу людини цвях, а потім щипцями вибачень його витягли, то не забувайте, що залишилася дірка, яку залатає лише час з допомогою вашої обережності та чуйності».
-Що б Ви ще порадили нашим читачам?
-Пам’ятати стару істину: «Зміни себе – і тоді ти зміниш світ». Інакше нічого не вийде. Все потрібно розпочинати з себе. Чомусь ми спокійно сприймаємо в дзеркалі свій широкий рот, курносий ніс, лисину на голові, а у вчинках себе критикувати не наважуємося. А саме це й необхідно, Важко, згоден, але потрібно назвати себе і негідником, і брехуном, і злодієм. Інакше так назвуть тебе інші, а тобі доведеться виправдовуватися, а виправдовування – це найбільша брехня, бо людина обманює саму себе. Отже, як дзеркало відображує нашу зовнішність, так вчинки – нашу сутність. Ось тут вам і відповідь, що таке добро. Це вміння не чинити зла, не створювати зайвих проблем. Якщо у тебе зла сутність, добра ти ніколи не зробиш і воно обернеться злом.
Антоніна Булавіна, м. Володимир-Волинський

Розділ новин: 

Коментарі