«Уперше на сцені я заспівала ще ученицею в дуеті з директором школи»

З дитинства закохана в народну пісню, Надія Зубач із Зимного цю любов пронесла через усе життя і створила фольклорний гурт.
Проста сільська жінка, милуючись осінніми барвами, тихо ходить по саду біля своєї хати, турботливим поглядом окидає вже спорожнілу ниву, заклопотано поглядає на небо, яке хмуриться, віщуючи дощ. Кореспондента Надія Прокопівна зустрічає дещо скептичною посмішкою, яка в більшості випадків властива сільським жінкам: що, мовляв, про нас писати. Але про Надію Зубач є що сказати, бо ця жінка – справжній патріот української народної пісні.
Надія Прокопівна народилася 1943 року у селі Вілька Фалемицька в селянській родині. Любов до пісні дві сестрички – Надія та Зінаїда – успадкували від батьків. Мама Марія Антонівна з 14 років і до самої смерті співала у церковному хорі. Брат Василь Прокопович був учасником знаменитого ансамблю «Колос» із Торчина. Отож пісня в родині звучала постійно.
-Закінчивши початкову школу у Фалемичах, я продовжувала навчання у Зимнівській школі. Там на мене звернули увагу, на мій голос, на мою любов до пісні. Вперше на сцені ще ученицею я заспівала в дуеті з директором. Це був Микола Кирпичок, хороша і талановита людина. Ми співали «Реве та стогне Дніпр широкий», - пригадує Надія Прокопівна. – Я ще тоді була дівчинкою, це був 1955-й рік.
Після школи дівчина стала працювати у місцевому колгоспі. В 1964 році поєднала долю з Миколою Зубачем, з яким виростили двох синів. Коли діти підросли, Надія Прокопівна стала співати у церковному хорі. Крім того, брала участь і в художній самодіяльності, співала на сцені сільського клубу. А життя диктувало свої закони. Старіли та відходили в інший світ хористки старшого покоління. Їм на зміну потрібно було підготувати молодих. І Надія Прокопівна стала згуртовувати дзвінкоголосих жінок. Вони не тільки співали церковні та обрядові пісні. Любили зібратися разом і поринути у світ чарівної української пісні. З ініціативи директора зимнівського БК Валентини Гонтарук стали збиратися в будинку культури. Так виник гурт, який перетворився на фольклорний ансамбль під назвою «Джерело». Любов до пісні була закладена в жінках мудрим сільським  вихованням, тому що на репетиції йшли залюбки. Звичайно, не все вдавалося. Виникали проблеми з тональністю, із постановкою  голосів тощо. Виконував ансамбль лише народні пісні, надаючи перевагу тим, які вже перебували на грані забуття. Самі тільки назви змушували слухачів полинути в самобутній культурний світ наших прадідів: «Там за горою крутою», «Ой у лісі, там стоїть хатина», «Чотири роки вже минуло…»,  «Шуміла ліщина, шумів тихий гай». Однією з найулюбленіших пісень була лірична «Ой вишенька, ти черешенька».
-Пригадую, коли ми виступали у районному будинку культури і заспівали цю пісню на сцені, нині покійний Богдан Береза, який у той час очолював РБК, прийшов у захоплення і довго нам аплодував, - долучається до розмови сестра господині оселі Зінаїда Дячук, яка також усе життя не розлучалася з піснею, співала разом з Надією.
Нині Надія Прокопівна та її сестра вже не співають в ансамблі, але створений Надією Зубач гурт продовжує дарувати людям пісенне мистецтво.
-Я дуже ціную українську народну пісню і вважаю, що її потрібно берегти для наступних поколінь, особливо, поки не пізно, слід відроджувати старовинні пісні, - каже пані Надія. – Ці пісні – частина народної культури, пам’ять народу. Тепер таких не співають. Молоді люди захопилися телевізорами, комп’ютерами, котрі належної користі не дають. Уся ця техніка лише роз’єднує людей. А раніше люди були дружніші, жили веселіше. І пісня їх здружувала, гуртувала. Я не можу забути тих часів, коли майже всі молоді люди відвідували репетиції художньої самодіяльності, співали і під час роботи, на полі, на фермі. Пісня повинна жити.
Не зважаючи на те, що Надія Прокопівна вже не співає сама, вона не пропускає жодного концерту, який відбувається у Зимнівському БК. Жінка не тільки слідкує за творчим поступом дорогого її серцю «Джерела», а й вболіває за успіхи ансамблю «Молодички», який підхопив естафету старших жінок. Теплий відгук у серці Надії Прокопівни знаходять і виступи школярів, особливо коли у їхньому виконанні звучать народні мотиви.
Антоніна Булавіна, с.Зимне, Володимир-Волинський район

Розділ новин: 

Коментарі