Кожне свято дарує як очікувані, так і несподівані, але завжди приємні зустрічі. Саме такою була зустріч з Іваном Васильовичем Сидоруком, Заслуженим діячем культури, фахівцем з етнографії, який проживає у Ковелі. Іван Васильович народився в селі Хотешів Камінь-Каширського району, яке стоїть на річці Турії. Рідне село, родина, школа, друзі назавжди залишилися в його серці.
Вже стало традицією, що кожного року, в день міста Володимира, Іван Васильович приїздить в гостину до свого друга Валерія Володимировича Антонюка. Валерій Антонюк з родини педагогів, також з Хотяшева. Його мати, Олена Федосіївна, була вчителем молодших класів.
Володимир також увійшов в серце нашого гостя, адже історію міста він знає досконало. Іван Васильович за звичай приїздить з сином Тарасом, якого називає своїм прапороносцем. У руках Тараса майорить Державний прапор України. Обоє – батько і син – мали намір поспілкуватися з володимирчанами, відвідати історичний музей та центральну бібліотеку.
- У моєму житті був період, коли під керівництвом Лева Скулинського відвідував навчальні заклади та садочки у Володимирі. Це була дуже цікава і змістовна співпраця, - пригадує пан Сидорук. – На жаль, плідну роботу перервала пандемія.
Самостійний шлях у життя склався у Івана Сидорука ще з підліткового віку. Після закінчення Нововолинської школи інтернату Іван Сидорук вступив до Ковельського ПТУ, де здобував фах майстра виготовлення художньої обробки деревини. Затим було навчання у Вижвецькому училищі прикладного мистецтва, здобув професію художника-майстра з художньої обробки деревини. Працював у різних сферах виробництва, де знадобилась його майстерність, в тому числі і на Закарпатті. Достойних педагогів наш співрозмовник зустрів у Рівненському університеті культури. Серед цих педагогів Іван Степанович Шевчук, якому пан Сидорук зобов’язаний обраним шляхом в етнографію. У Києві в Державному музеї української архітектури, етнографії та культури відбулась зустріч з творчістю Івана Гончара, Леопольда Ященка, духовною матір’ю, яка благословила на подальший шлях, стала Лідія Орел, відома українська етнографиня.
Щира дружба склалася у Івана Сидорука і з Ліною Костенко. Разом з видатною поетесою відвідали найцікавіші етнографічні куточки нашої країни, побували і в Чорнобилі.
Не все складалося добре. Іван Васильович пригадує, як , отримавши направлення до Ковеля, вів іноді досить складну, конфліктну боротьбу з чиновниками за те, щоб запровадити у життя цікаве і корисне для народу.
Володимир цікавить Івана Васильовича не тільки з точки зору історика та етнографа. Це місто є знаковим для всієї Волині. Це місто заслуговує того, щоб його назвати унікальним. Хвилює етнографа і те, що до біографії міста легковажно ставиться молодь, яка висмикує недостовірні факти з чужорідної історії.
Та все ж основною метою візиту пана Івана до Володимира була зустріч з другом. Пан Сидорук пишається дружбою з Валерієм Антонюком. На жаль, побачити друзів разом не вдалося. Виявилися певні розбіжності в часі.
- Ви можете рахувати це як жарт, хоч я говорю цілком серйозно, але ще одним достоїнством Володимира є те, що тут мешкає мій друг і однокласник, - каже пан Іван. – Він проживає в старовинній частині міста, недалеко від знаменитого Успенського собору. Ми разом росли, навчалися в одному класі. Мама Валерія, яка була вчителькою, не чинила ніяких перепон чи заборон нашій дружбі, а, навпаки, вчила нас бути вірними і відповідальними по відношенню один до одного. З висоти років наша дружба набуває інших відтінків, оскільки вже переважають спогади, цікавимося долею наших шкільних друзів. Я дуже зрадів, коли дізнався, що Валерій проживає у Володимирі. Звідси родом була його мама. Це місто носить ім’я і його батька. А тому це вже мій обов’язок – відвідуючи Володимир, зустрітися з другом, тим більше що в його оселі з я завжди бачу прихильність і гостинність зі сторони членів родини друга.
Антоніна Булавіна. м. Володимир
Коментарі