Світлана Дубицька: «Майбутнє – за об’єднаними територіальними громадами»

Про переваги адміністративної реформи, шляхи розвитку Устилузької ОМТГ, а також про кар’єру та жіноче щастя – у розмові із заступником устилузького міського голови Світланою Дубицькою.
Кажуть, жінкам кар’єра дається важче, адже у них немає дружин, які б штовхали їх уперед. І справді, аби досягти чогось у житті, представниці слабкої статі треба бути, як це не парадоксально, сильною, а ще – цілеспрямованою, розумною і, головне, – небайдужою. У Світлани Дубицької – заступника устилузького міського голови – всі ці якості є. Але Світлана Євгенівна ніколи не ставила собі за мету хай там що піднятися наверх кар’єрними сходами. У її випадку це стало закономірним просуванням по службі здібної та грамотної людини.
Під час навчання в Устилузькій середній школі найулюбленішим предметом Світлани була математика. Любов до цієї дисципліни прищепила їй вчитель від Бога Галина Петрівна Стульська, що виховала цілу когорту людей, які у подальшому стали фахівцями з точних наук. До їхнього числа увійшла й героїня нашої розповіді.
Закінчивши Київський інститут харчової промисловості, дівчина  отримала спеціальність інженера харчових виробництв та повернулася в рідний Устилуг. Ішов 1992 рік – час невизначеності та повального безробіття. Про роботу за фахом можна було тільки мріяти, тим більше молодому спеціалісту. І ось на допомогу своїй колишній учениці прийшла Галина Петрівна, яка повідомила їй про вакантну посаду вчителя математики у школі с.Стенжаричі та допомогла влаштуватися на роботу. І так 23 роки поспіль, проживаючи у прикордонному містечку, пані Світлана їздила, а іноді, за відсутності транспорту, й ходила  в село, щоб сіяти розумне, добре,  вічне. Аби повністю відповідати професії вчителя, 2000 року Світлана Євгенівна заочно закінчила математичний факультет ВДУ ім. Л. Українки.  Нетривалий час за сумісництвом працювала і в Устилузькій ЗОШ. Ще під час педагогічної діяльності ця талановита жінка на громадських засадах брала участь у написанні проектів Устилузької міської ради.
Після Революції гідності 2014 року Світлана Дубицька  увійшла до складу люстраційного  комітету, який був створений у Володимирі. Прагнучи суспільної справедливості, вона з головою поринула у громадську роботу і відчула, що це саме той напрямок діяльності, який найбільше їй до душі.
Багатим на події видався минулий рік. Головна з них – створення Устилузької міської територіальної громади – вимагала формування нової системи місцевого самоврядування. І, знаючи Світлану Євгенівну як громадську активістку, устилузький міський голова Віктор Поліщук запропонував їй посаду свого заступника. Водночас після зміни керівництва в Устилузькій ЗОШ жінку запрошували на роботу у навчальний заклад  завучем.
Вона вибрала перше і 4 січня 2016 року приступила до виконання абсолютно нових для себе обов’язків.
-Чим було викликане таке Ваше рішення? – цікавлюся у своєї співрозмовниці.
-Я тривалий час працювала з дітьми, а коли надійшла відповідна пропозиція, вирішила попрацювати з дорослими (сміється). А якщо серйозно, то, зайнявшись громадською роботою, відчула себе затребуваною. За понад 20 років педагогічної діяльності школа стала для мене прочитаною книгою, де я все знала, де життя текло за звичним розкладом. У мене були учні, коло обов’язків учителя і багато керівників зверху, які направляли та контролювали кожен крок. А тут у мене один, розумний і мудрий начальник, з яким ми вирішуємо мільйон питань життєдіяльності громади. Це зовсім інша сфера діяльності, інший обсяг роботи, і, зрештою, мені це цікаво.
-Чи можна сказати, що Ви з міським головою однодумці?
-Частенько наші думки не співпадають. Буває, що й сперечаємося, але завжди знаходимо розумний компроміс, бо у нас і нашої команди спільна мета – благополуччя громади.
-У чому полягає Ваша робота?
-У мене різностороннє коло обов’язків. Я курую два відділи виконавчого комітету міської ради: фінансово-економічний та інвестиційний, а також соціально-гуманітарний. Крім того, разом із секретарем ради Касьян Людмилою Вікторівною відповідаю за написання проектів об’єднаної міської територіальної громади. На даний час один із основних векторів роботи  – координація роботи закладів освіти ОМТГ та реалізація інвестиційних проектів.
-Що, на Ваше переконання, краще: сільська рада чи об’єднана територіальна громада?  
-Звісно, краще громада. Поясню чому. По-перше, фінансування. У місцевий бюджет об’єднаної громади спрямовано значно більше надходжень, у порівнянні з необ’єднаними територіями. По-друге, ми відчуваємо підтримку всіх рівнів державної влади. Завдяки цьому громада отримує додаткові фінансові надходження у майже такому ж обсязі, як і місцевий бюджет. Зрозуміло, що завжди так не буде, але сьогодні, на етапі становлення, ми маємо продемонструвати  ще не об’єднаним сільрадам позитивний приклад, заохотити їх об’єднуватися. І третя перевага полягає в тому, що ми самі можемо визначати свої пріоритети і вирішувати черговість розв’язання нагальних проблем. Тож упевнена, що майбутнє – за об’єднаними територіальними громадами.
 -Які із проблем Устилузької ОМТГ вважаєте найсерйознішими на даний час?
-Безумовно, найбільшою проблемою є стан доріг і пасажирські перевезення. Але, на жаль, розв’язати її самостійно ми не маємо ні права, ні можливостей. Дороги – це власність держави, отже, капітальний ремонт має виконуватися  за кошти державного бюджету. У свою чергу, ми робимо що можемо. Виконуємо капітальний ремонт комунальних доріг (нецентральні вулиці населених пунктів). Здійснюється часткове грейдерування, підсипання доріг за сприяння керівника ТзОВ «П’ятидні» Валерія Діброви та ПАТ «Володимир-Волинська птахофабрика». Але у глобальному сенсі це не вирішить даного питання. А тим часом через поганий стан доріг перевізники відмовляються обслуговувати деякі маршрути. Тривалий час не було пасажирських перевезень у напрямку Коритниці. Люди обривали телефони міської ради. Віктор Ростиславович робив усе можливе, аби врегулювати ситуацію, хоча жодного впливу на перевізника по суті ми не маємо. Навіть якби ми купили свій автобус, здійснювати на ньому пасажирські перевезення за гроші, виїжджаючи за межі ОМТГ, не мали б права. Могли б використовувати його тільки для внутрішніх потреб.
Інші болючі проблеми – це стара мережа водогонів у селах, які не витримують навантаження і часто виходять з ладу; неналежне облаштування приміщень ФАПів (хотілось би мати сучасне обладнання і всі необхідні медикаменти); на жаль, у нас не використовується наявний потенціал для розвитку туризму.
Ще хочу зауважити про проблему залучення іноземних інвестицій, яка напряму пов’язана зі створенням нових робочих місць і зайнятістю населення. Якби було куди здавати молоко, люди б тримали худобу. Можна було б організувати переробку торфу. Є багато приміщень, які підійшли б для відкриття таких виробництв. Залишаються нічим не задіяними території цегельного заводу, пекарні, консервного цеху в Устилузі, чимало аналогічних можливостей є у селах. Ми оприлюднюємо інформацію про інвестиційно привабливі ділянки і дуже сподіваємось, що інвестор прийде. Головне – треба працювати, не збавляючи темпів, і результати не забаряться.
-Що вдалося зробити за рік існування об’єднаної громади?
-Роботу виконавчого комітету депутатського корпусу Устилузької міської ради за рік функціонування громади можна ілюструвати трьома основними напрямками. Це покращення матеріально-технічної бази закладів соціальної сфери, проведення ремонту систем водопостачання у сільських населених пунктах та капітальний ремонт комунальних доріг. За останній рік у більшості навчальних закладів громади стало тепліше і затишніше після  проведення реконструкції та капітальних ремонтів. Оновлено обладнання у  харчоблоках шкіл. На даний час проводиться капітальний ремонт трьох будинків культури – в Устилузі, Зорі і П’ятиднях.
-Розкажіть, будь ласка, про те, що найбільше цінуєте в житті, про свою сім’ю.
-Ви маєте рацію. Для мене мої рідні – найбільша цінність у житті. З чоловіком ми знайомі з дитинства, навчалися в одному класі. Олег Богданович – господар-одноосібник, працює на землі, хоча й  має дві вищі освіти. За фахом він інженер та економіст. У нас двоє дітей. Старша дочка Оля – майбутній стоматолог, навчається на третьому курсі Національного медичного університету ім. О. Богомольця у Києві. А меншій донечці Олесі шість років, вона – учениця першого класу Устилузької школи.  Ми разом – як єдине ціле, живемо дружно, у злагоді й порозумінні. Я могла б назвати себе абсолютно щасливою людиною, якби тільки була здоровою моя мама…
Міла Сергєєва, м. Устилуг

Розділ новин: 

Коментарі