Кожна людина по-своєму розуміє кохання і свій обов’язок перед коханою людиною. Героїня цієї розповіді, яка давно мешкає у нашому місті, повідала свою історію, яка не може не схвилювати.
-З Олексієм ми познайомилися ще під час навчання у Львівському університеті. Він навчався на філологічному факультеті, мріяв стати письменником і вже у студентські роки робив серйозні проби пера, але не все йому вдавалось. Коли ми одружилися, Олексій, працюючи у школі великого селища під Львовом, став писати повісті, але у редакціях, куди він звертався, йому частіше за все відмовляли. Це дуже пригнічувало Олексія. Він дратувався, замикався у собі. Я, як могла, його підтримувала. Драмою для нас стало і те, що я не могла народити дитину. Згодом почала помічати, що Олексій пізно повертається додому, став задумливим. Я не вміла лізти в душу, чекала, поки він відкриється сам. І якось коханий сказав: «Валю, у мене є інша жінка. Вона чекає від мене дитину». Я пополотніла, а він схопився за голову: «Валю! Я можу залишити цю жінку, але не можу залишити свою дитину!» Я зрозуміла, що повинна відпустити його. Ми розлучилися, я переїхала до Володимира-Волинського, де мала родину, знайшла роботу, але Олексія не могла забути, а тому більше заміж не виходила. Про Олексія довго нічого не знала, і раптом отримала від нього листа. Він розшукав мене. Благав приїхати. Я відчула тривогу і приїхала. На кого перетворився мій красень Олексій! Це була постаріла від невдач та алкоголю людина, яка стояла на межі повної деградації. Дружина його померла від горілки. Олексій жив з тещею і донечкою Юлею. Вони ледве зводили кінці з кінцями, бо жили на пенсію тещі. Олексій ще отримував копійки за невеликі замітки, які друкував у газеті. Зі школи його вигнали за постійну пиятику. Він благав мене залишитися з ним, і я зрозуміла, що не зможу його покинути в такому стані. Та на заваді мого рішення стала теща Олексія. Вона заявила, що помешкання належить їй і у випадку нашого з Олексієм одруження вимагатиме, аби ми шукали інше місце для проживання, але дівчинку нам не віддасть. Можливо, я тоді виявила слабкодухість, але зрозуміла, що поставлю Олексія перед вибором: або я, або донька. Я швидко зібралася і поїхала додому. Як я каялась! Через два місяці знову отримала листа. Олексій написав, що він у лікарні і дуже хоче мене побачити. Нижче дитячим почерком було написано: «Тьотю Валю! Приїздіть, будь ласка! Тато вмирає, а бабуся стара і хвора».
Я покинула все і поїхала на Львівщину. Олексія ще застала живим, але наступного дня під вечір він помер. Після похорону до мене несміливо підійшла його теща. «Валю! – сказала вона крізь сльози. – Вибачте, що я тоді образила Вас. Я тільки тепер зрозуміла, що Юлю зі мною не залишать, бо я вже стара і маю численні хвороби. Її заберуть в інтернат, а я цього не хочу. У неї немає нікого, крім Вас». Мені коштувало чимало нервів, аби удочерити Юлю. Коли ж вона стала моєю донечкою, довелося на деякий час її залишити з бабусею, аби стара жінка не була одинокою. Три роки я регулярно їздила до них, купувала їм все необхідне. Коли ж бабусі не стало, я забрала Юлю до себе. Тепер вона вже доросла, має власну сім’ю. І донька, і зять, і двійко внуків дуже мене люблять, і я почуваюся щасливою.
Коли мене інколи запитують, як я відважилась замінити матір дочці чоловіка, який фактично мене зрадив, відповідаю: «Справжнє кохання – це вміння зрозуміти і бути потрібною». Олексій не зміг реалізувати свою мрію – стати письменником. У стані депресії він потрапив під чари іншої жінки, але вона не зуміла його підтримати, замість того сама пристрастилася до спиртного і згасла раніше. Олексій же кохав тільки мене, а я кохала його. За мою вірну любов, розуміння і вміння прощати Бог благословив мене донечкою, про яку забули власні батьки.
Антоніна Булавіна, м. Володимир-Волинський
Коментарі