«Слава Україні!» – «Героям слава!». Сьогодні ці вислови не лише передають патріотичні настрої українського суспільства, а й набули шанобливо-вітального змісту під час урочистостей. Та, здається, стосовно цих висловів дехто у суспільстві втратив почуття міри і дозволяє собі відверто насміхатися з того, що дороге кожному українцеві. Або, можливо, вони просто не розуміють, що роблять…
Занедбана будівля на сільському перехресті нагадує про далеке вже колгоспне минуле. Свого часу її звели як сторожку, в якій сторожі мали пильнувати в’їзд на територію тваринницьких ферм. Нині приміщення порожнє. Його частенько використовують як туалет, а дощі, що протікають через продірявлений дах, перетворили підлогу на запліснявіле місиво.
І ось на облупленій та брудній зовнішній стороні сторожки з’явилися знайомі написи «Слава Україні!» і «Героям слава!». Невідомо, хто написав ці священні слова. Важливо, де і для чого він їх написав. Погодьтесь, якби за радянських часів напис «Слава КПРС!» з’явився у подібному місці, відповідна організація вже б давно розшукала автора, та й ще дісталося б на горіхи і голові сільради. Але справа не в цьому. Людина сама повинна розуміти, що вислови, які прославляють країну, борців за її свободу, мають певне місце і час. А тому писати їх на стінах таких забудов чи в інших подібних місцях – вияв не тільки безкультур’я, а й відкрите святотатство. Навряд чи нам сподобалося б, якби на стінах туалетів чи розвалених халуп чиясь рука вивела наші імена та прізвища.
Проте маємо те, що маємо. Мимо написів на сторожці байдуже проходять люди. Чи якийсь батько, побачивши патріотичний напис у непристойному місці, обговорить це питання зі своїми дітьми? Чи вчитель із власної ініціативи проведе виховну годину на цю тему? Чи піднімуть дану проблему на сільських зборах? Чи наголосять про це під час проповідей у храмах священики?
Пишуть? Нехай пишуть. Що тут такого? Так, що тут такого, якщо на стінах вбиральні хтось пише найсвятіше слово «Україна» і згадує тих, хто віддав за неї життя? Завтра щось недоречне напишуть на могилах, на стінах церкви. І тоді стане дивно та страшно: звідки це взялося? Коли і звідки з’явився цинізм по відношенню до найсвятішого? А думати про це вже слід сьогодні. Завтра може бути пізно.
Підготувала Алла Фісенко
Коментарі