Павло Карпюк: «Маю намір очолити Устилузьку громаду»

IMG-7805Відомий на Волині фермер і управлінець Павло Карпюк турбується про долю села та району, докладає чимало зусиль, щоб прийшли такі бажані зміни в державі. Жодна з революцій, що були покликані побороти корупцію та допомогти Україні стати дійсно європейською країною не обходилася без його активної участі.

Розуміючи, що аби досягти бажаних результатів, потрібно розпочати з провадження якісних змін на базових ланках адміністративно-територіального устрою країни – в територіальних громадах, він прийняв рішення балотуватися на посаду голови Устилузької міської ради.
Павло В’ячеславович родом із села Зоря, тепер це Зорянський старостинський округ при Устилузькій ОТГ. Його дідусь, Павло Карпюк, очолював там місцеве колективне господарство. Він передав онукові любов до землі та потяг до господарювання на ній. Через багато років на цій території чоловік заснував своє фермерське господарство, яке успішно існує вже понад десяток літ. Двічі мешканці сіл Зоря, Ворчин та Селіски обирали його депутатом районної ради. Павло В’ячеславович очолює Володимир-Волинську районну організацію ВО «Свобода», є керівником фракції націоналістів у райраді.
– Яких змін, на вашу думку, сьогодні потребує Устилузька громада?
– Світ рухається вперед і потрібно встигати за новітніми технологіями та темпом життя. Тому найперше потрібні зміни в підходах до управління, до комунікації з представниками громади та її мешканцями, які спільно мають приймати рішення. Важливо, аби і депутатський корпус, і кожен мешканець був зацікавлений докластися до управління громадою, щоб кожен відчував, що він впливає на перебіг справ, тоді він буде мотивований робити щось на її благо. Устилузька ОТГ – міська громада, і з міста не завжди видно запити та потреби сільських мешканців. Таку ситуацію необхідно змінювати. Всі мають бути в рівних умовах і відчувати, що від їхньої думки і їхнього голосу щось реально залежить.
– Яким чином можна досягти таких змін?
– Згідно з Перспективним планом розвитку територій, Устилузька громада є однією з найбільш спроможних. Принаймні, так є на папері. Хоча, постійно слідкуючи за діяльністю громади і, розуміючи ситуацію зсередини, можу сказати, що так має бути не лише на папері, а й у реальному житті. Устилузька ОТГ могла би справді стати найкращою, але для цього треба змінити деякі управлінські підходи. Зокрема й у тому, щоб не лише ділити гроші, а й залучати нові інвестиції, створювати нові виробництва та робочі місця, ефективніше працювати над наповненням бюджету громади. В цьому сенсі маю власне системне бачення розвитку Устилузької громади, тому і вирішив балотуватися на голову Устилузької міської ради. У цьому році мені виповниться 45 років – і я маю достатньо сил, енергії та бажання допомогти своїй громаді стати кращою.
– Ви активно виступали проти продажу української землі, але влада зробила все, аби такий закон «протягнути». Як ви думаєте, які він наслідки матиме для аграріїв?
–Я вже не раз казав, що закон про продаж землі є обманом і він, однозначно, не на користь українського аграрія і селянина. Від того ринку землі, який через рік планується ввести в дію, виграють тільки крупні агрокомпанії та іноземний олігархічний капітал, який уже готується скуповувати нашу землю. Закон, у якому мала би бути врахована думка кожного селянина, фермера, українця – поспіхом, всупереч регламенту, прийняли посеред ночі. Ось таких законотворців ми приводимо до влади, не задумуючись над тим, якими будуть наслідки їхнього бездарного правління. До прикладу, у Верховній Раді вже зареєстрований законопроєкт, яким пропонується у 10 разів збільшити земельний податок. Як підприємець з багаторічним стажем, можу запевнити: ніякий бізнес такого не витримає. Це ж не на 20-30 відсотків рентабельність збільшити. Якщо навіть селянин за попередні роки щось зумів накопичити, то за рік-два буде змушений віддати. Він залазитиме в борги – і зрештою змушений буде продати свою землю, бо більше не зможе за неї платити. В країнах Європи, тій же сусідній Польщі, сільське господарство держава дотує, фермера підтримує, а в нас, так виходить, – усе навпаки.
– Коли попри завантаженість знаходите вільний час, то на що його витрачаєте?
– Сьогодні найбільше вільного часу витрачаю, мабуть, на сім’ю, на спілкування з рідними людьми. Найпершою моєю помічницею й порадницею є дружина Лілія, гордістю – сини Степанко, якому нещодавно виповнилося два роки, та В’ячеслав, який цього року закінчує Львівський аграрний університет.
Не приховую, що здавна полюбляю полювання. І задоволення тут – зовсім не в тому, щоб щось вполювати, а від спілкування в природних умовах, у товаристві людей, яким ти довіряєш. Це дає добрий настрій і нові сили, щоб працювати далі, продовжувати задумане.
Розмовляв Олександр Пирожик

Напишіть відгук

Увійти за допомогою:

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>