Ніжними ажурними сувенірами володимирської майстрині милуються не лише у нашому місті, а й в Європі та навіть Америці

Новий для себе вид мистецтва Валентина Шевчук опанувала порівняно недавно, вже будучи на заслуженому відпочинку. І досягла неабияких висот.
Прихожани церкви Віри, Надії, Любові і матері їхньої Софії під час новорічно-різдвяних свят мали можливість помилуватися чудовими прикрасами на ялинках та хвойній гірлянді, що вінчала вхідну арку в приміщення храму. Виготовлені вони були в оригінальний спосіб: із білосніжних ниток з допомогою тоненького гачка, а ще – великого натхнення і любові, інакше б не вийшли такими гарними та особливими. Від різноманітних мереживних, ніжних, немов хмаринки, ангелочків, дзвіночків, кульок та інших фігурок, оздоблених в тон церковних прикрас золотистими намистинками та вузенькими атласними стрічками, не можливо було відірвати погляд. Дуже захтілося познайомитися з авторкою цієї краси.
І ось мене привітно зустрічає у себе вдома Валентина Дмитрівна Шевчук. Спілкуємося не тільки про хобі господині, а й про його витоки – саме життя.
Моя співрозмовниця родом з Луцька. Народилася 1955 року у родині холмщаків.
–У сім’ї нас, дітей, було п’ятеро, - розповідає жінка. – Причому, дві пари двійнят, у тому числі і я з братом. Ми – найменші. Слава Богу, і сестри, і брати живі-здорові. А от батьків уже немає. Моя мама, Тетяна Антонівна, була чудовою рукодільницею, і ще в дитинстві передала мені уміння в’язати спицями. Це заняття стало найулюбленішим. У шкільні роки в’язала одяг для ляльок, потім теплі речі (кофти і навіть плаття) собі та подругам. Захоплення залишилося на все життя, тільки не завжди був на це час.
Після восьми класів середньої школи Валентина навчалася у Луцькому технікумі радянської торгівлі, а по закінченні поїхала за розподілом на роботу в Архангельську область – працювала техніком-технологом в одній із постачальних організацій. Аби отримати вищу освіту, через рік дівчина стала студенткою заочного відділення Ленінградського інституту радянської торгівлі, де здобула фах інженера-технолога громадського харчування.
-Пробувши на півночі два роки, я повернулася додому. Крім красивої природи, мене нічого там не надихало, - продовжує розповідь пані Валентина. – У Луцьку влаштувалася в кулінарне ПТУ, де була спочатку майстром виробничого навчання, потім викладачем спеціальних дисциплін.
Відбулися зміни і в особистому житті: Валентина вийшла заміж, і у 1986-му стала щасливою мамою синочка Романа. От тільки стосунки з чоловіком не склалися. Шлюб виявився нетривалим, бо жінці судилася зовсім інша доля. Згодом Валентина Дмитрівна пов’язала свою долю з жителем Володимира-Волинського Борисом Шевчуком і в 1991-му переїхала у княже місто. Цього ж року молодому подружжю лелека приніс чудову донечку, яку назвали Ольгою.
Після переїзду у Володимир пані Валентина незмінно трудилася в Оваднівському професійному ліцеї. Як і в Луцьку, роботу розпочинала на посаді майстра, а потім багато років, в тому числі два, вже будучи на пенсії, викладала спеціальні предмети.
У 2005-му героїня нашої розповіді овдовіла, але знайшла в собі сили активно рухатися далі.
Серед багатьох людей побутує думка, що з виходом на заслужений відпочинок життя закінчується, і все хороше, що мало відбутися у житті, вже відбулося. Але Валентина Дмитрівна не відноситься до категорії «нитиків». Ця жінка, як і багато її однодумців, доводить, що на пенсії починається нова віха, не менше цікава та насичена, ніж попередні.
-Три роки тому, поїхавши в гості до племінниці Вікторії на Львівщину, побачила у неї багато неймовірно красивих сувенірів, в’язаних гачком. Вони настільки мені сподобалися, що я загорілася ідеєю теж робити щось подібне, каже пані Валентина. - Віка навчила мене в’язати гачком і познайомила з технікою виконання ажурних сувенірів. Повернувшись додому, я почала творити. Але не одразу результат виходив таким, як би того хотілося. Проте я не припиняла тренуватися. Спочатку, аби зробити один невеличкий сувенірчик, тільки на в’язку витрачала до 4-ох годин. Зараз це відбувається значно швидше. А щоб виріб був цупким і тримав форму, потрібно, надівши його на основу, промазати розчином клею ПВА з водою, дати висохнути при кімнатній температурі (приблизно - добу). Потім, якщо потрібно, зшити та оздобити. Для цього використовую стрічки та намистини. Валентина Дмитрівна каже, що дуже допомагає у роботі наявність готових схем в’язання. Ними ділилася племінниця, а потім, аби збагачуватися все новими ідеями, яких повно в Інтернеті, жінка навіть опанувала комп’ютер. Нині користується не тільки вітчизняними сайтами, а й заходить на польські та італійські.
Свої витвори пані Валентина в основному роздаровує, іноді виконує замовлення знайомих, які їх висилають в якості подарунків рідним та друзям за кордон. Таким чином, сувеніри володимирської рукодільниці милують очі шанувальників творчості «хенд-мейд» в Італії, Німеччині та США.
Зараз Валентина Дмитрівна працює над новою великодньою колекцією. В’яже ажурні «писанки», дуже оригінальних курочок, що, як чохли, надіваються на яйця, а також зайчиків та інших фігурок. Серед сувенірів пані Валентини завжди багато ангелів. Хоче майстриня спробувати зв’язати баранчика – ідей народжується безліч, і всі хочеться втілити в життя. До речі, частину пасхальних виробів майстриня вже подарувала церкві Віри, Надії, Любові та матері їхньої Софії, де й можна буде їх побачити у святкові дні. Із сувенірів пані Валентини легко створюються цікаві композиції, що прикрашають інтер’єри квартир чи офісів, а також вони можуть слугувати чудовим оздобленням для великодніх кошиків та гілочок верби.
Виготовлення ажурних сувенірів – робота дуже копітка, яка потребує уваги та акуратності. Тож, аби нічого не відволікало, жінка їх створює в умовах абсолютної тиші, навіть музику не вмикає.
Людина, що має здібності до творчості, зазвичай не обмежується якимось одним напрямком. Валентина Дмитрівна, крім рукоділля, має ще ряд захоплень. Любов до кулінарії та кондитерської справи стала основою вибору її професії. Готувати вона вміє все, а страви виходять не тільки дуже смачні, а й гарні. Жінка – неперевершена майстриня у виготовленні оздоблень. Овочі та фрукти в її золотих руках перетворюються на квіти, листочки та навіть орнаменти. Наприклад, з зеленої цибулі вона може зробити фантастично красиві і ніжні підсніжники.
Крім цього, у сезон на присадибній ділянці Валентина Дмитрівна вирощує городину, якою забезпечує себе на цілий рік. Також любить доглядати за квітами, що ростуть біля хати.
А ще жінка має велику втіху – двох онуків. Ось у гості з Києва приїхав син Роман з 10-місячним синочком Владиславчиком. До речі, бабуся своєму першому онуку на хрестини зв’язала дуже гарний білий ажурний плед. А нещодавно в лютому на світ з’явилася Софійка – первісток доньки Ольги та зятя Тараса. А маленькій принцесі на хрестини пані Валентина подарувала великий символічний торт із памперсів, красиво оздоблений ніжно-рожевими вишитими повзунками і, звісно, приготувала багато смаколиків.
Отже, і на пенсії життя триває. І може воно бути таким же повноцінним і приємним, як у молодості. Все залежить від самої людини.
Міла Сергєєва, м. Володимир-Волинський
Конкурс журналістських матеріалів «Дій активно, живи позитивно!» ініційований Благодійним фондом Олександра Шевченка та Українським журналістським фондом.

Розділ новин: 

Коментарі