«Наші іграшки – це радість, яку ми бачимо в людських очах»

изображение_viber_2020-07-07_10-20-09Так кажуть Галина Реброва і її донька Даша, переселенки з Донбасу, які виготовляють чудові ляльки.

У кожного з нас є своє розуміння малої і великої батьківщини. Велика Вітчизна – це ціла країна, на території якої ми живемо. Мала – це власне той край, де народилися і зростали. Для Даші Ребрової малою батьківщиною доля обрала Луганщину. Саме в Луганську у 1991 році вона народилась. Закінчивши школу, дівчинка навчалася в культосвітньому училищі, де здобула фах оператора комп’ютерного набору. Та працювати за професієюспеціальністю довго не довелося. В кінці серпня 2014 року Даша переїхала в Київ, де вже проживали її мама та брат. Переселенців поселили в пансіонат. Даша не залишалася байдужою до подій, що відбувалися на її малій батьківщині. Вона здружилася з волонтерами, а потім сама возила українським військовим продукти і одяг.
- Я знаю, що Україна – це моя земля. Іншої країни у мене не може бути, – говорить дівчина, відповідаючи на питання про те, чому зробила вибір на користь України.
Обставини склалися так, що сім’я Ребрових переїхала до Володимира-Волинського. Старовинне місто зачарувало Дашу. Дівчина відчула приплив енергії. Особливо приємно здивували люди: привітні, добрі, щирі. Викликали захоплення чисті вулиці, їх сучасний дизайн. Згодом дівчина влаштувалася барменом у кафе «Люкке». Саме там ми і познайомились. Ароматна кава, яку запропонувала Даша, виявилась надзвичайно смачною. Напевно, дівчина готувала її зі всією теплотою серця. Проте, судячи з чисельних відвідувачів, які весь час підходили до вікна роздачі, кава в «Люкке» дійсно особлива.
DSCN5166Та справжнє відкриття було попереду. Виявляється, Володимир ще й розбудив в родині Ребрових наснагу до творчості. Обоє – Даша та її мама Галина Олександрівна – захопилися виготовленням іграшок. В умілих руках майстринь народжуються смішні карапузики, кумедні пташенята, забавні клоуни, доброзичливі фантастичні істоти, які до вподоби як малечі, так і дорослим. Кожного разу, коли майстрині беруться до роботи, вони вигадують нових істот, які кличуть нас знову в дитинство, в країну мрій та фантазій.
- У нашої родини завжди був потяг до творчості, – розповідає Даша, – але не завжди були можливості. Лише переїхавши до Володимира – Волинського, ми захопилися іграшками. Матеріалами для виготовлення в основному служить фетр, фліс, камеран. У мами машинка вже старенька, а тому дрібні деталі обшиваємо руками. Головні персонажі, яких ми створюємо, це ляльки, звірятка, герої казок. Звичайно, робота копітка, та в творчості ми відчуваємо великий душевний підйом. Ми відчуваємо себе потрібними цій землі, цим людям, цьому затишному, майже казковому місту. Я люблю роздавати наші іграшки як сувеніри на свята, особливо на Новий рік. Дуже подобається бачити радість в людських очах. Це так приємно- дарувати людям радість. Виготовляємо також іграшки на замовлення.
изображение_viber_2020-07-07_10-19-43І все ж не можу втриматися від запитання, чи не збирається Даша в майбутньому повернутися на малу батьківщину.
- Загадувати ризиковано, бо, як каже прислів’я, «Ніколи не кажи «ніколи»». Звичайно, сумую за Луганськом, адже там народилася, зростала, навчалася. Але навряд чи туди повернусь, бо це в психологічному та моральному плані вже зовсім інше місто. Мені добре у Володимирі і маю намір тут залишитися.
Даша легко переходить з російської на українську мову і запевняє, що мовних проблем з відвідувачами у неї не виникає. Правда, класику любить читати в оригіналі, тому що переклад на російську чи польську «Реве та стогне Дніпр широкий» це вже не зовсім Шевченко.
- Взагалі, мовне питання стало основною причиною конфлікту на Сході, хоч насправді такого питання не було. На Луганщині завжди розмовляли як українською, так і російською мовами і всі жили мирно. Отож особисто для мене проблеми мови не існує. Якщо відвідувачів не хвилює те, що я інколи користуюся російською, значить, люди мене розуміють. У свою чергу я розумію їх, якщо вони просять звертатися до них державною мовою.
изображение_viber_2020-07-07_10-20-33Та найголовніше в цій розповіді є те, що люди знайшли себе у нашому місті, полюбили його і своїми чудовими іграшками створюють хороший настрій новим знайомим. Так і має бути, бо ми всі діти однієї землі, однієї країни.
Антоніна Булавіна, м. Володимир-Волинський

Напишіть відгук

Увійти за допомогою:

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>