Здається, найстрашніше, що могло трапитися з українським народом, уже трапилося. Майже два роки триває жахлива війна. Проте життя триває, а, значить, тривають і складні проблеми. Ми втрачаємо близьких людей не тільки на війні. Як і раніше, нас переслідують важкі хвороби, які також призводять до болючих втрат, тим більше що лікування досить дошкульне у фінансовому плані. Та все ж за життя потрібно боротися, боротися усіма способами.
Історія родини Уздиган із села П’ятидні може стати прикладом для тих, хто готовий боротися за життя дорогої людини. Світлана Володимирівна родом з П’ятидень, а її чоловік Мирослав Іванович - з Тростянки. У них дружна велика родина. В одному будинку живуть батьки пані Світлани, а також її донька з чоловіком і маленьким онуком. Біда постукала в двері несподівано. Восени 2019 року господар дому, Мирослав Іванович Уздиган, почав безпричинно кашляти. 3 січня хворий чоловік звернувся до сімейного лікаря, яка порадила пролікуватися у лікарні.
- Велику повагу і вдячність хочу висловити лікарю-терапевту Ігорю Халимендику, який у той час виконував обов’язки завідувача терапевтичним відділенням. Дякую йому за професіоналізм і людяність. Він чесно і відверто сказав мені, що зробив усе, що було в його силах, і дав направлення до Луцька, - пригадує Мирослав Іванович. – З 15 січня по 23 січня я перебував у луцькій лікарні, але лікування не дало втішних результатів. На жаль, лікарі, з якими довелося мати справу, не виявили належної уваги і високого професіоналізму не проявили. Діагноз ставили – запалення легень.
- Це не було схоже на запалення, - коментує Світлана Володимирівна. – Запалення має реагувати на антибіотики, а реакції не було. Відразу спало на думку, що це може бути тільки рак. Про це страшно було думати, адже мі чоловік ніколи не курив.
Після луцької лікарні Мирослав Іванович ще лікувався в домашніх умовах. У березні – знову таки в Луцьку – хворому зробили бронхоскопію, яка серйозної патології не виявила. Лише після цього дали направлення їхати в Київ в інститут пульмонології ім. Яневського, але лікар приймав пацієнтів з інших місцевостей тільки по середам, а час не стояв на місці. Саме тоді заявив про себе коронавірус. Мирослав Іванович влаштувався на нову роботу. Здавалося, все йде добре і сім’я наче заспокоїлась. Але спокій виявися оманливим.
У травні у Мирослава Іванович знову стала підійматися температура. Звернулися до сімейного лікаря, але у зв’язку з карантином госпіталізувати хворого не могли. Друзі діставали смалець борсука, інші народні ліки, але хвороба прогресувала. Вродливий широкоплечий чоловік раптово схуд так, що його важко було впізнати. Турбував надсадний кашель, який відіймав усі сили.
Подружжя знову звернулося до Володимирської медицини. Як і слід були чекати, в той час іншого діагнозу як корона вірус, поставити не могли. Знову ж таки хворого обслідував Ігор Халимендик, котрий запідозрив щось страшніше від ковіду і за його ж рекомендацією Мирослав Іванович поїхав таки у Київ, оскільки необхідних аналізів у Володимирі не робили. У столиці після довгих процедур по проходженню аналізів лікарі винесли діагноз – рак! Та все ж дали направлення в Національний інститут раку. Після підтвердження діагнозу хворому порадили звернутися у приватну клініку « Добрий прогноз». У цій шикарній клініці свої критерії досліджень і лікування. Провівши знову ряд аналітичних досліджень, хворого направили у «Феофанію», де було остаточно підтверджено діагноз. Довелось трошки побути в реанімації, бо процедура бронхоскопіїї дуже делікатна, не кожен лікар її вдало може виконати. Лікування потребувало досить дорогих препаратів. Проте дехто з лікарів радили не зациклюватися на діагнозі і звернутися до інших клінік.
- Для лікування нашого невтішного діагнозу ми таки обрали німецьку клініку “Добрий прогноз”, що два тижні їздили з П'ятидень до Києва на сеанси хіміотерапії. У цей час прийшла інша біда. На онкозахворювання занедужав і незабаром відійшов у вічність батько Мирослава. Через три дні після похорону зліг Мирослав, підхопивши інфекцію. Його вага становила 48 кг. Не мав сил встати, ледве проходив до туалету, - розповідає пані Світлана.
Про те, щоб їхати до Києва, не могло бути і мови. Довелося пролікуватися на місці. Коли стало легше, Мирослав Іванович таки поїхав до столиці
- Ви знаєте, що мені сказали по телефону в «Доброму прогнозі»? Скажу дослівно: « Не мучте його. Його дні вже пораховані. Ми дивилися результати КТ. Там жахлива картина. Легень майже немає. Все вражене метастазами!!» - з болем говорить пані Світлана.
- Ось тоді я зважився звернутися до інших лікарів, - каже Мирослав Іванович. – За порадою добрих людей звернулися до львівського хіміотерапевта Ірини Орестівни Довганик. Вона признала, що лікування було в основному правильним, але була причина, чому пухлина не реагувала на хімію. Вона нам порадила ліки, правда, закордонні. Це таблетки Алекенза та Бригатиніб , як діють безпосередньо на молекули пухлини. Ці таблетки вже є у всьому світі, окрім України. Важкохворим ці таблетки видають безкоштовно. В Україні ці таблетки можна було знайти в аптеках, але ціна їх захмарна.
Дістати дорогі медичні препарати подружжя знову змогли у львівській аптеці. По сьогоднішній день вони користуються послугами цієї аптеки, дуже хвалять персонал, який постійно йде їм назустріч, робить знижки. Після прийому препаратів спочатку у хворого зникла задишка, затим зменшився майже на 70% кашель.
Щодо народних способів лікування, то подружжя Уздиган ставиться до них скептично.
- Я є учасницею різних медіа груп, зокрема ГО «Афіна. Жінки проти раку», - говорить пані Світлана, - вивчаю думки людей і зробила висновок, що народні методи належних результатів не дають. Навпаки, результати невтішні.
Це, звичайно, окрема тема. Але останнім часом наші медіа і соцмережі аж пістріють порадами різноманітних цілителів. Ніхто нам не забороняє користуватися їх порадами, але мудрі люди все ж радять проконсультуватися з лікарями.
Сьогодні Мирослав Іванович Уздиган має хороший вигляд. Він енергійний, сповнений оптимізму, веде активний спосіб життя.
- Я хочу донести до людей, особливо до тих, хто втратив віру в зцілення, що жити можна навіть при дуже важкому захворюванні, лише треба не здаватися і шукати ліки. Потрібно стукати в усі двері. Звичайно, це проблема, що в Україні не всі ліки є доступними і надто великі ціни, але повірте, що життя людини ще цінніше. Не маю права критикувати нашу медицину, та все ж хочеться , щоб вона була більш кваліфікованою, уважнішою, людянішою, більш відвертою. Поважаю лікарів, які відверто кажуть пацієнту, що стан критичний, зізнаються, що в даній ситуації вони безсилі. Але не радять чекати кінця, а звертатися до інших лікарів, боротися за життя. Адже втрачається час, а це на руку хворобі. Ніяка хвороба, а, особливо рак, цього не прощає.
Бій за здоров’я і життя у Мирослава Івановича і його відданої дружини триває. Ця битва потребує значних коштів. Подружжя вдячні всім, хто прийшов на допомогу, але кошти ще потрібні. Тому велике прохання до тих, хто може надати допомогу, запам’ятати реквізити: карта Приватбанку – 4149 4991 4237 0442 (Уздиган Мирослав Миколайович) 5168 7554 7183 3240 (Уздиган Світлана Володимирівна)
Антоніна Булавіна с. П’ятидні Устилузька ОТГ
Коментарі