Маленький оазис у дворі малосімейки

фото 2«Тут так приємно випити вранці під щебет пташок і пахощі розквітлих нарцисів та бузку чашечку кави чи посидіти з друзями за вечірньою розмовою», – каже ідейний натхненник цього казкового куточка Людмила Кравчук.
У цей непростий час для багатьох із нас уже давно звичною буденністю стали цілі терикони сміття і різного непотребу на узбіччях доріг та в лісосмугах, джунглі бур’янів і чагарників біля багатоквартирних будинків, автопарки на зелених газонах, прибудинкових доріжках та під стінами наших будинків і т. д. Людський світогляд чомусь обмежується лише стінами власної квартири чи огорожею приватної садиби. Все інше: двір, поле, ліс – «не наше», тому нехай про це дбає той, у чиї обов’язки це входить, тобто – держава. Безжально знищуючи створений Богом світ природи, ми взагалі перестали думати про те, який спадок отримають ті, хто народиться після нас. Тож, можливо, потрібне якесь заохочення чи жорсткий батіг Закону, які б змусили людей перестати спустошувати землю і власними руками створювати прекрасне. Так, наприклад, як це роблять у своєму дворі мешканці середнього під’їзду звичайної «хрущовки», що на вулиці Винниченка у центрі Нововолинська. Побувавши у цьому дворі, мало яка людина залишиться байдужою і хоча б раз не усміхнеться, споглядаючи витвори людських рук: веселе жовтогаряче сонечко, замріяного лелеку в гнізді, білих лебедів із червоними дзьобами, смугастих бджілок, мухомори, дитячу гойдалку, своєрідні клумби з живими квітами і багато чого іншого. Усе це зроблено з розмальованих старих шин, пластикових пляшок та інших непотрібних речей, які зазвичай господарі просто викидають на смітник. Ініціатором та ідейним натхненником цього куточка оазису є Людмила Кравчук, а виконавцями – її чоловік Микола і найближчі родичі та друзі.
фото 1Пані Людмила народилася у трудовій селянській сім’ї в селі Ворчин Володимир-Волинського району і була найстаршою із трьох сестер. Дівчата дуже рано залишилися без тата. Мама працювала дояркою і майже весь день проводила на фермі, тож усі троє вже змалку звикли до важкої селянської роботи. Обидві сестри залишилися в селі, працюють біля землі а Люда, закінчивши школу, вступила до Нововолинського ПТУ №11, де освоїла спеціальність маляра-штукатура. Після закінчення училища влаштувалася на роботу в будівельну бригаду. Спочатку працювала на шахті №4, потім – на «Бужанській», тепер трудиться на першій. На шахті вона й познайомилася зі своїм судженим – гірником очисного вибою, уродженцем села Морозовичі Іваничівського району Миколою Кравчуком, якого щиро покохала. Після весілля молодята оселилися у маленькій кімнатці готельного типу колишнього малосімейного гуртожитку шахтарів, де й мешкають уже 22 роки. Тут у них народилися і виросли дві доньки: 21-річна Оксана, закінчивши ВПУ, працює продавцем у магазині, а 17-річна Руслана навчається в електромеханічному коледжі. За цей час родина Кравчуків, простоявши більше двох десятків років на квартирному обліку, так і не змогла отримати окреме житло. Добре, хоч влада дозволила мешканцям малосімейки приватизувати свої кімнати, а то могли б залишитися без даху над головою.
-Звідки в мене виникла ідея так прикрасити свій двір? – перепитує, скромно усміхаючись, Людмила Василівна, яку я застала на подвір’ї за розвішуванням випраної білизни. – Я народилася в селі, де майже кожен дбайливий господар завжди старався навести лад на своєму обійсті, щоб не було соромно від людей. Багато разів бачила подібні дворики і в Інтернеті. Тому й подумалося, а чому б і нам не створити таку ж красу тут, у своєму дворі, де проживають шахтарські родини, які віддали праці під землею десятки років і так здружилися між собою, що стали майже рідними. І в кожній є діти, а у багатьох – онуки. Чекати, що сюди прийде і зробить щось для людей чужий дядя чи хтось із комунальників, – марна справа. Поділилася ідеєю зі своїм Миколою, який більше року провів на війні, пройшовши бойовими шляхами від Донецька до Луганська, і лише місяць тому повернувся додому, а також із чоловіковим братом Володимиром, його дружиною Мариною та нашими кумами Олександром і Світланою Жучками, які теж змолоду мешкають у цьому під’їзді. Ідея їм дуже сподобалася, і вони мене підтримали. Тож так трьома родинами і взялися до справи. Позбирали в себе старий і дірявий посуд, позносили відпрацьовані автомобільні шини, пластикові пляшки та інший непотріб, який люди викидають на смітники, накупили фарби, насадили квітів, Микола покосив траву – і самі бачите, що з цього вийшло. Деякі сусіди, звичайно, косилися на нас, кепкували. Мовляв, не мають люди чим зайнятися, тому видумують для себе зайву роботу. Та я вважаю, якщо людина не відбувайло на своїй землі, то в неї завжди знайдеться час для заняття до душі на користь собі, своїм дітям і тим же сусідам. Було б лише бажання і трішки фантазії. А як цікаво дітям! Тут граються не лише наші діти та онуки, а й приходить малеча з інших дворів, – показує на трьох хлоп’ят, що захоплено гралися з маленькими кошенятами неподалік від дерева з лелекою. – Часто в наш двір заглядають і дорослі, милуються, хвалять, адже раніше вся територія біля будинку була заросла лопухами та будяками, захаращена сміттям. Тепер же тут затишно і гарно. Приємно вийти у хорошу погоду на вулицю, випити вранці чашечку кави, послухати щебет птахів чи просто посидіти за столиком і поспілкуватися в колі друзів. Особливо це подобається Миколі, який завжди п’є тут ранкову каву. Хочемо також ще вирізати і посадити тут ведмедя, зайця та інших звірят, а далі, можливо, ще щось придумаємо. А поки що збираємо матеріали, випрошуємо на шиномонтажах старі шини, – ділиться планами на майбутнє жінка.
фото 4До речі, родини Кравчуків та Жучків створили гарний казковий куточок не лише у своєму дворі, а й розмалювали та прикрасили квітами і увесь свій під’їзд. Контури малюнків створила молодша донька Кравчуків Руслана, а всі інші мешканці їх розфарбовували. Прибирають свій під’їзд люди теж самі, втративши будь-яку надію на ЖКП.
-Ви знаєте, не раз буває, що повертаєшся з роботи втомлений, а глянеш на цю красу – і відразу покращується настрій, з’являється натхнення і хочеться зробити ще щось гарне, наприклад, поставити біля входу велику розмальовану квітку та зробити кількох звірів, яких Микола відшукає в Інтернеті, – розповідає Володимир Кравчук, який разом із братом відпочивав на лавочці біля будинку. – Я за професією – тракторист, пережив після важкої травми три інфаркти, але сидіти без роботи не звик, працюю на шахті, хоч і на поверхні. Та коли Люда скаже, що треба закопати шину для квітів чи щось змайструвати, незважаючи на втому, із задоволенням виконую її вказівки. Люда у нас взагалі молодчина – справжній командир і господиня двору. Все, що ви тут бачите, – її задумка. Правда, не всі це розуміють, бо ми не раз чуємо: «А воно вам треба?» Звичайно ж, треба, інакше й бути не може.
Валентина Савчук, м.Нововолинськ

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *