Каже щира поціновувачка великого Кобзаря, колишня вчителька української мови і літератури Устилузької ЗОШ із 40-річним стажем Юлія Йосипівна Косюк.
«Любітеся, брати мої, Вкраїну любіте, і за неї, безталанну, Господа моліте». Ці рядки з легендарного «Кобзаря» Тараса Григоровича Шевченка були і є настановою для різних поколінь українців, а їхній автор живе і вічно житиме у серцях мільйонів людей. На початку весни традиційно прогресивною спільнотою не лише нашої країни, а й всього світу відзначаються Шевченківські дні. Цьогоріч дев’ятого березня вшановуватиметься ім’я неперевершеного українського поета, прозаїка і драматурга, талановитого живописця і гравера, академіка Імператорської академії мистецтв із нагоди 2003-ї річниці від дня його народження.
Напередодні цієї визначної у нашій історії дати зустрічаємося зі справжньою цінителькою творчості українського генія, колишньою вчителькою української мови та літератури Устилузької школи, а нині пенсіонеркою Юлією Йосипівною Косюк. Слова «До Шевченка я йду з дитинства» глибоко зворушують з першої хвилини знайомства з цією жінкою.
Щиру любов до української національної культури прищепили їй, ще зовсім маленькій дівчинці із села Турівка Володимир-Волинського району, мама і тато. У простій селянській сім’ї Шевченковий «Кобзар» був настільною книгою, а Юлічка з трепетом у серці вивчала віршовані рядки великого поета, які вчили любові до рідної землі та її народу і стали справжнім підручником життя. А вже під час навчання у Стенжаричівській школі зі сцени вона напам’ять гарно поставленим голосом читала цілі поеми, написані українським генієм. Захоплювалася творчістю Лесі Українки та Івана Нечуя-Левицького. Саме тоді, у далекі дитячі роки, у школярки й зародилася мрія стати вчителькою рідної мови та літератури, щоб нести слово Кобзаря та інших великих українців підростаючим поколінням. На шляху до мети Юлія Йосипівна закінчила Володимир-Волинське педучилище та згодом філологічний факультет Луцького педінституту.
Закохана у свою професію, жінка всю щедрість душі віддавала дітям. Свою педагогічну кар’єру розпочинала вчителькою молодших класів у с. Залісся Камінь-Каширського району, куди потрапила за розподілом. Потім 17 літ трудилася за фахом у своїй рідній Стенжаричівській школі, і насамкінець аж до виходу на заслужений відпочинок працювала у ЗОШ м. Устилуг. У прикордонне містечко пані Юлія переїхала, одружившись із устилужанином Борисом Вікторовичем Косюком.
Довгих 40 років, ціле життя, несла розумне, добре, вічне не лише на своїх уроках, а й на численних позакласних заходах, які залюбки організовувала, також - під час роботи керівника літературного гуртка у с. Стенжаричі та на заняттях народознавства. Вона заслужено отримала звання вчителя-методиста, бо мала те, що дається Господом, – щиру любов до дітей, до оточення, до рідної країни і, звичайно, до власної сім’ї, яка завжди підтримувала і дарувала натхнення.
Юлія Йосипівна – любляча мама двох дорослих самодостатніх дітей та щаслива бабуся двох чудових онуків, четвертокласниці красуні-Олечки та її братика, другокласника Назарчика. Коханий чоловік, про якого згадує зі сльозами на очах, уже давно покинув цей світ. Син Віталій із сім’єю облаштувався у Луцьку, а донька Наталія з чоловіком проживає по сусідству в Устилузі. Але самотньою Юлія Йосипівна аж ніяк не почувається. Вона часто бачиться з рідними, а між зустрічами з родиною сина спілкується по скайпу. І ще невід’ємною частиною життя жінки на пенсії став вокальний аматорський колектив «Сузір’я», в якому співає уже четвертий рік, від часу його заснування, та, звісно, Університет ІІІ віку, що діє при Устилузькій філії районного територіального центру. Тож пані Юлія постійно перебуває у вирі життя, серед чисельних добрих друзів. Жінка залюбки ходить на репетиції, разом із улюбленим колективом вона часта гостя та учасниця багатьох мистецьких заходів. Із колегою Арсентієм Боритюком є ведучою концертних програм прославленого «Сузір’я».
В особистому домашньому архіві Юлії Йосипівни зберігається безліч дорогих серцю фотографій, де зафіксовані різні віхи життя і вдома, і на роботі, і під час виступів. Серед документів - декілька вирізок газетних публікацій, написаних про неї учнями та колегами, які не скупилися на добрі слова і вдячність. А наочним уособленням любові до творчості Шевченка є естетично оформлений куточок у затишній кімнаті устилузької квартири пані Юлії, присвячений поету. Це великий портрет митця, прикрашений вишиваним рушником, і біля нього – том «Кобзаря» в оригінальній вишитій обкладинці, яку подарували улюбленій учительці стенжаричівські діти. Коли син Віталій приїжджає до мами на гостину, завжди перечитує цю безцінну книгу.
«Там, де є українці, там і живе слово Шевченкове»
Звісно, у більшій частині розмови йшлося про значення творів Тараса Шевченка у житті наших співвітчизників, в українській літературі, музиці, мистецтві взагалі. На глибоке переконання Юлії Йосипівни, твори Шевченка ніколи не втратять своєї актуальності, бо в них піднімаються вічні питання буття нашого народу.
-«Кобзар» – це книга життя. Читаючи його, ми вивчаємо нашу історію, ми вчимося любити Батьківщину та нашу мову солов’їну, ми отримуємо безліч цінних настанов, як треба поводитися у повсякденні та ставитися до оточення, до жінки. Ми наближаємося до моральних чеснот – честі та гідності, чесності та порядності, - каже пані Юлія і цитує безсмертні рядки Шевченка, - «Учітеся, читайте, і чужому научайтесь, і свого не цурайтесь», «Борітеся – поборете. Вам Бог помагає». «В українському мистецтві Шевченкові немає рівних. Такого полум’яного культу материнства, такого апофеозу жіночого кохання і жіночої муки не знайти, мабуть, ні в одного з поетів світу», - ці слова про великого Кобзаря належать Максиму Рильському. Краще і не скажеш.
На думку Юлії Йосипівни, Тарас Шевченко для України – це пророк, якого треба вивчати і знати. Його твори надихають митців на творчість. На слова Кобзаря створено безліч високохудожніх музичних композицій, багато з яких включені у репертуар колективу «Сузір’я». Кобзар став натхненником для живописців та скульпторів. А завдяки українській діаспорі, розкиданій на різних континентах, нашого генія цінують і люблять у всьому світі. «Там, де є українці, там і живе слово Шевченкове», - підсумувала свою розповідь ця розумна, добра і привітна жінка.
Міла Сергєєва, м. Устилуг
Коментарі