«Захоплення стало частиною життя, і я прагну, щоб це приносило користь людям»

Фото 1

Юлія і Андрій Слюсаруки з донечками Юстинкою і Павлинкою, які одягнуті в сукні маминої роботи.

Володимирчанка Юлія Слюсарук  в’яже чудові речі, які неодноразово складали естетичну сторону міських святкових заходів.
Кажуть, що захоплення – це те, що належить тільки самій людині, це – частинка її внутрішнього світу. Але у наш проблемний час різноманітні захоплення вийшли за рамки особистого і стали як додатковим засобом для існування, так і корисною справою, направленою на благо громади. Художники, музиканти, вишивальниці, в’язальниці вже давно присвячують свою майстерність естетичному розвитку молоді, волонтерству, допомагають в оформленні святкових заходів. Але для них самих – це все ж частина життя.
Юлія Слюсарук народилася в 1981 році у селі Городок Маневицького району. Оскільки село потрапило в зону чорнобильського лиха, родині довелося переїхати. Батькові, Василеві Івановичу, запропонували роботу у Володимирі-Волинському. Тут Юлія закінчила школу №2 і вступила на економічний факультет Львівського лісотехнічного університету. Трудову діяльність розпочала у Львові в торговому домі «Мегаполіс», потім, представляючи інтереси тієї ж компанії, перевелася до Луцька. Невдовзі Юлія познайомилась з Андрієм Слюсаруком. Побравшись, пара поселилася у Володимирі. І тут відкрилася заповітна таїна душі, коли людина сама каже: « Я знайшла себе, знайшла те, що мені потрібне».

Майстриня демонструє власні вироби.

Майстриня демонструє власні вироби.

- Ще в шкільні роки я відвідувала художню школу, – розповідає пані Юлія. – Саме там проявлялося моє бажання творити. Мама радила вступати у педколедж, але тато був іншої думки. Це був період, коли батько розвивав свою підприємницьку діяльність і хотів виростити «свого» економіста. Саме під його впливом я й вступила на економічний факультет. Та, вже працюючи, я відчула: ні, це щось не моє. Спочатку я вишивала і в’язала для себе і для сім’ї. Але душа прагнула творчого пошуку. Хотілося  виготовляти красиві речі, які б подобалися всім. Коли народилася донька Юстинка, зв’язала для неї шапочку, потім – шарфик. Згодом з’явилися на світ ще доня Павлинка і синочок Наум. До народження синочка, років п’ять тому, я вирішила зайнятися рукоділлям всерйоз. Чоловік підтримав мене і деякий час навіть займалися підприємництвом, відкрили відділ у «Роксолані». Ми не тільки реалізовували власні речі, а й ті, які нам приносили дівчата та жінки, котрі займалися рукоділлям.
Та обмежуватися тільки підприємництвом жінка не хотіла. Вона мріяла, щоб її вироби приносили і конкретну користь людям. У пані Юлії з’явилися надійні помічники, стали виготовляти вироби на замовлення. Так, на замовлення американців в’язали новорічні «сніжинки». Прикраси і костюми майстрині стали оздобами на різноманітних конкурсах і святкових дійствах у Володимирі. Налагодилася співпраця з культурно-мистецьким центром, брали участь у святкуванні дня Європи, у творчих виставках. Також на рахунку майстрині творчі безкоштовні майстер-класи, святкові майстерні. Вона залюбки допомагає тим, хто хоче освоїти мистецтво рукоділля.  Нині Юлія Василівна зі своєю помічницею працюють над дизайном одягу, зокрема, купальників для учасниць майбутнього конкурсу краси «Княжна Володимира». У масових заходах Юлію Василівну підтримують вірні соратники.
Фото 3- Я весь час у творчому пошуку, – ділиться майстриня. – Фантазії, здається, немає кінця і краю. Задуми наздоганяють один одного. Звичайно, намагаюся йти в ногу з часом, вивчаю запити сучасної моди. Через соціальні мережі обмінююся досвідом з майстринями в’язання з інших регіонів України. Ось останнім часом дуже модними стали аксесуари, особливо у стилі ретро. Тут широке поле для уяви і фантазії.
Підростають донечки – Юстинка і Павлинка. Це не тільки найперші учениці Юлії Василівни, а й перші моделі. Вони демонструють оригінальне дитяче вбрання і самі люблять одягатися в речі, виготовлені руками матусі. Тепер донечки вже пробують власні сили у в’язанні.  Павлинка ще й хоче малювати. А це, певна річ, не завадить майбутній в’язальниці, оскільки майстер передусім має бути ще й художником. Він повинен бачити вибір у своїй уяві, бачити його на полотні фантазії, а вже тоді втілювати у нитках і тканині.
- Я не уявляю свого життя без улюбленого заняття, – продовжує розмову Юлія Слюсарук. – Захоплення стало частиною життя і я прагну, щоб це приносило користь людям. Я мрію про те, щоб мої вироби не тільки тішили око, не лише викликали естетичну насолоду, а й мали практичне спрямування.
Безумовно, кожна людина є по-своєму творчою і не тільки може,  а й повинна приносити користь суспільству. Перефразовуючи відомий вислів, можна сказати, що в житті завжди є місце, де наша творчість, наші здібності і вміння комусь будуть потрібні, принесуть користь і насолоду.
Антоніна Булавіна, м. Володимир-Волинський
Конкурс журналістських матеріалів «Дій активно, живи позитивно!» ініційований Благодійним фондом Олександра Шевченка та Українським журналістським фондом.

Напишіть відгук

Увійти за допомогою:

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>