З доброї волі Сергій Біляєв у свої 47 змінив гітару на автомат

на першуНа війні сила мистецтва не завжди дієва, тому він взяв у руки автомат. Сергій Біляєв – знана у Володимирі особистість, працівник районного будинку культури, талановитий музикант, співак, а віднедавна – захисник нашої Батьківщини. І якщо раніше Сергія знали передусім через його чудові вокальні дані та артистичний талант, то тепер проявилися його найкращі чоловічі якості патріота.
Хоч посада Сергія – заступник директора з господарської частини – звучить не надто романтично, та десятки років своєї діяльності цей чоловік віддав творчості – театр, хор, численні виступи. Коли ж розпочалася війна, Сергій Біляєв виявився одним із тих небайдужих сміливців, які залишили в рідному місті все…
«На моє рішення поїхати туди вплинула суперечлива і страшна інформація з місця подій. А ще в липні 2014-го року ми з гуртом «Табу» поїхали на Схід із концертом для 51-ої бригади. Тоді я твердо вирішив, що маю бути там. Подумалось, хто, як не я», – розповідає чоловік. Спочатку йому відмовляли у військкоматі, не допоміг і знайомий майор. Сергій не хотів йти саме на контрактну службу. Змогу потрапити на війну йому дала лютнева мобілізація. Чоловік пройшов комісію в перший же день. Розповідає, як спочатку відбув бойове злагодження на полігоні в Рівному, потім – Луганщина, Широкий Лан, врешті – Донеччина…
На запитання, коли закінчиться війна, Сергій Біляєв відповідає: «Тоді, коли нам розв’яжуть руки. Українцям потрібен широкомасштабний наступ. У такому разі жертви будуть значними, але немає для нас користі в тому, що ця війна затягнулася і повільно гарбає життя людей. Ворог не боїться, бо знає, що для України діють Мінські домовленості. Якщо наступу не буде, то вороги не підуть з нашої території просто так, і війна триватиме довго. Залишається сподіватися на краще».
Наразі Сергій перебуває у відпустці, але каже, що 10-го лютого знову має бути на місці служби. Ось такий він – безстрашний, готовий захищати Україну до самого кінця.
Колись давно цей творчий чоловік писав власні пісні, зараз – набагато рідше. Та, остання, – написана під нещасливим Щастям, – про відчуття напусту. «Тоді чотири чи пять днів лили дощі. Я стояв на посту. І ось навіяло. Вона навіть без назви», – каже Сергій.
1
Дощ хлище по бліндажах,
Вітер гне додолу дерева,
Краплі дощу на моїх вустах
Я вдивляюся в темне небо.
Ніч, навкруги тільки темна ніч
Сплять солдати в землянках.
Спіть, мужики, ви спокійно спіть,
Я ж не засну до ранку.
Приспів:
А завтра в бій, може, в бій,
І не знаю, чи буду живий
Така доля моя – захищати країну від ката.
Бо моя це земля, це мої і ліси, і поля
Й десь далеко стоїть моя рідна батьківськая хата.
А завтра в бій, може, в бій,
І не знаю, чи буду живий.
Така доля моя, ви простіть мене, рідні і друзі.
Але скінчиться клята війна,
І повернуся я,
І ми вип’ємо з вами
На нашій, на річці, на Лузі.
2
Тіло стиска мені бронежилет,
Десь поблизу гуркочуть гармати
Холодно щось, нема сигарет,
А дощ все іде, але треба стояти.
Ніч, навкруги все та сама ніч,
Сплять мої друзі в землянках.
Спіть, побратими мої, ви спокійно спіть,
Я ж не засну до ранку.
Аліна Зай, м.Володимир-Волинський

Напишіть відгук

Увійти за допомогою:

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>